Головна відмінність класичного мистецтва від сучасного в тому, що класичне використовувало тіло для того, щоб показати ідеальних людей. Так вважає гід "PinchukArtCentre" Катерина Чурікова.
"Ніхто з класичних художників не приділяв уваги чуттєвому досвіду, - каже Чурікова під час тематичної екскурсії "Тіло та тілесність". - Сьогоднішні художники використовують тіло зовсім по-різному, воно стає інструментом для їх висловлювання. Часто це супроводжується радикальними діями".
Один з прикладів використання тіла в сучасному мистецтві — це роботи німецького фешн-фотографа Юргена Теллера. Він спочатку став відомий як анти-фешн-фотограф, чиї роботи ввійшли в канон. Він показував істинні обличчя нічим не прикрашених людей. В 2007 році "PinchukArtCentre" запросив Теллера зробити роботу для українського павільйону на Венеціанському бієннале. Проект називався "Поема про внутрішнє море".
"Головними його питаннями було: "Що таке українець? Що значить бути українцем? Як ми можемо зрозуміти українця?". Для цього Юрген Теллер приїхав у Київ, щоб зрозуміти нашу дійсність і був ошелешений. Він побачив розкішні машини на фоні старих "Запорожців", обдерті спальні райони й прекрасний центр, величезну кількість плазми. Він запросив українську модель Олену Фісуненко, і голландку Лару Стоун, і помістив їх у квартири, де ще зберігся інтер'єр 90-х років, або узбіччя доріг біля спальних районів, де багато сміття. "Це для нас виглядає дуже незвичайно, трешово та гротексно. Тут багато оголених тіл, і питання ставиться про те, що тут більш непристойне — ці тіла чи та реальність — бідність, убозтво, яку ми хочемо закрити ними", - розповідає гід.
На 4-ому поверсі мистецького центру знаходиться робота художниці Чао Фей "Підводка для очей. Книжковий магазин для тіла". Це інтер'єр із скляними прозорими стінами, в якому знаходяться вішалки, на яких висять куплені в секонд-хенді речі.
"Художниця написала на бірках вигадані історії людей, які могли б носити ці речі. Люди можуть зайти в цей простір, випити кави, послухати музику, а головне, що можуть і повинні зробити — це почитати історії. Все тут максимально направлено на роботу глядача й художника, - зазначає Чурікова. - Читаючи про інших людей, ми нібито підглядаємо за ними. За допомогою скла художниця створила логіку подвійного підглядання — вони за кимось підглядають, і ми за ними підглядаємо".
Неподалік від цього простору — витвір молодого китайця Яна Ксіна "Секс-комедія".
"Кожна його робота нерозривна від його індивідуальності. Ян Ксін відкрито заявляє, що він - гомосексуал. Сексуальність взагалі і гомосексуальність зокрема — це тематика його робіт. В Китаї складно говорити про такі речі, тому художнє поле — це засіб емансипації для тих, хто не має голосу в політичному полі. Через мистецтво можна максимально виразити свою гомосексуальність, що складно зробити в житті", - розповідає гід.
Робота представляє собою стіл з копіями знайдених фаллосів від скульптур та з чайним сервізом. Це все супроводжується різними табличками з вказанням того, коли ці речі нібито були знайдені.
"Ксін показує, історія — це такий матеріал, який легко переробляти, фальсифікувати, - каже Чурікова. - Також репрезентуючи свою тілесність, художник показує, що існує достатньо багато різних ідентичностей, і вони так чи інакше повинні бути прийняті. Показуючи свою ідентичність в символічному полі, він хоче утвердити її в полі життя взагалі".
Поверхом нижче є роботи інших китайських митців Сунь Юань і Пен Юй. Робота "Тінейджер Тінейджер" - це фігури красиво одягнених людей, які очікують званого вечору. На їх головах камені, які вказують нам на те, що в цих людей затверділа свідомість. Вони вже не можуть сприймати щось нове, і залишаються з тим досвідом, який у них був, і нічого з цим не поробиш. З іншого боку ми бачимо коробки. Там діти, вони бігають по залі й заважають нам з вами дивитися виставку й працювати. Те, що діти в коробках, звертає увагу на те, що вони закриті для спілкування з дорослими, з зовнішнім світом, що вони залишаються закритими в собі. Вони вриваються в наш простір своєю тілесністю. Таким чином художники намагаються провокувати нас на емоції.
"Класичне мистецтво було спрямоване на пасивне споглядання, а в сучасному мистецтві на зміну цьому приходить досвід торкання або вривання в особистий простір. Сьогодні багато художніх робіт спрямовано на безпосередню участь глядача в цій роботі", - зауважує Чурікова.
В сусідній кімнаті знаходиться велика клітка, в якій одягнені в цивільний одяг люди із зав'язаними очима методично збирають та розбирають зброю.
"Вони роблять безсенсову циклічну роботу. Художники говорять про військові дії, які є сьогодні. Вони відбуваються не за бажанням людей, які в них беруть участь, а скоріше через наказ зверху. Люди не можуть з цим нічого зробити, вони повинні виконувати наказ, атакувати або захищатись від когось. Назва роботи говорить сама за себе "Коли бачити недостатньо" - ми з вами знаходимося поза кліткою і дивимось ніби збоку. Це схоже на те, як ми дивимось на екрани телевізорів, звідки ми дізнаємось про ці всі військові дії. Ми не сприймаємо це зі всією силою, тому що це й вказує на те, як медіатехнології конструюють нашу свідомість", - розповідає гід.
4 
4880
Коментарі
4