"Заробляю на українській літературі"

 

"Справ купа, завтра літак, а треба ще речі спакувати, з Віктором Небораком зустрітися", — каже 38-річний Марко Андрейчик.

Він народився в американському місті Філадельфія в родині українських емігрантів. До України вперше приїхав після проголошення незалежності. 1996 року зі львівськими музикантами Романом Чайкою, Тарасом Чубаєм, Михайлом Барбарою, Любомиром Футорським зібрав групу "Їжак". Співали пісні на вірші українських поетів. Згодом почав їх перекладати англійською.

Розмовляємо за кавою у львівській кнайпі "Під клепсидрою".

— Моя мама народилася в Станіславові (нині Івано-Франківськ. — "ГПУ"), батько — в Сяноці на Лемківщині, — розповідає Марко, помішуючи цукор у горнятку. — До Америки виїхали зовсім маленькими, обидва мої діди були священиками. Нині тато — інженер-менеджер, мама — активний діяч української громади. У 1960-х була в комітеті з визволення політв"язнів. Тепер-от знайшла комп"ютер для літературного музею в Харкові.

За Союзу україномовні батьки часто чули: "Зачем вы ребенку жизнь калечите?!". Навіщо була українська мова американському підліткові?

— У нашій сім'ї це питання навіть не обговорювалося. Мені хотілося погратися з друзями, а мене щосуботи везли машиною в інший кінець міста до "Рідної школи". Та потім там теж було багато друзів, і це була нагода зустрітися, подуріти разом. Коли був підлітком, українська стала потрібною секретною мовою, якої ніхто не знав. Раз на тиждень ми ходили в сусідній зі школою фаст-фуд й вдавали із себе команду шахістів із Києва, що не знають англійської. Тоді це було екзотикою, і нас годували безкоштовно.

За освітою ти, як і батько, інженер.

— 1987-го закінчив Дрексельський університет у Філадельфії. Але за спеціальністю працював лише на стажуванні. Є стільки українських письменників, які живуть із літератури, я ж фактично теж живу з української літератури. Заробляю перекладами, хоча не завжди в цьому є стабільність. Уже вийшли англійською проза Василя Ґабора, Костянтина Москальця, Юрія Покальчука, поезія Грицька Чубая, Віктора Неборака.

Ти викладав у Гарвардському університеті українську. Мав студентів-неукраїнців?

— З американцями може бути так: Гоголя прочитали, й потягнуло на екзотику. Часто мав студентів-американців, які працювали в Україні в Корпусі миру. Вони не вибирали, їх послали сюди. Одна студентка довго жила в Хмельницькому. По поверненні їй стало чогось бракувати. Хоче створити клуб, щоб бодай годину на день розмовляти українською.

У США є в перекладах два романи Андруховича, має вийти Віктор Неборак, Володимир Діброва, Юрій Винничук. Читає їх не тільки діаспора, навпаки — легше намовити американців прочитати. Місцевим українцям важко зрозуміти, що є щось модерніше, ніж портрет Шевченка з рушничками в кутку.

Американці цікавляться українською літературою?

— Я кажу про культурну богему, вона всім цікавиться. У Штатах письменники не почуваються рок-зірками, як Сергій Жадан тут. Щоправда, на зустріч із Умберто Еко в Торонто я прибіг, як фанатик, — усміхається.

Ти читав сучасні переклади з англійської українською?

— Мало. Пробував тільки "Механічний апельсин" Ентоні Берджеса. Трохи дивно було читати, до кінця не дійшов. Гарно читалися переклади віршів поета-емігранта Остапа Тарнавського, який писав англійською.

Колись ти працював діджеєм на радіо.

— Вісім років. Дрексельський університет має радіостанцію. Вона впливова в богемному колі Філадельфії. Перші свої записи там представляли "Нірвана", "Смешін Пампкінз", "Сонік Юз", що потім стали культовими. Бо некомерційних радіостанцій у Штатах не так уже й багато, a пробитися початківцям не набагато легше, ніж в Україні.

Лідер "Нірвани" Курт Кобейн приїжджав до нас із Сіетла, зупинявся в моєї колєжанки на канапі. Вона його вигулювала містом. Правда, коли став знаменитим, ми перестали спілкуватися. А от "Сонік Юз" — нормальні пацани. Якось перед концертом із Нілом Янґом зайшли і засвідчили, що пам'ятають, хто перший їх крутив. Крутив я й українську музику - "Дивних", "Плач Єремії", "Мертвого півня", "ВВ", "Кому вниз", "Cкpябiнa". Проте українська музика викликає зацікавлення хіба що в української аудиторії. Американці в цьому трохи шовіністичні.

Яка українська група могла б завоювати світ?

— Раніше це могли "ВВ". П"ять років тому в Нью-Йорку спілкувався з уродженцем Боярки Євгеном Ґудзем. Його група "Ґоґоль Борделло" нині на хвилі популярності після спільного виступу з Мадонною.

×