"Виглядав, як жлоб, а Катя казала: все нормально"

 

— Комуналка збільшується, уряд краде, олігархів ніхто не чіпає, а театр існує, — каже режисер Лесь ­Танюк, 76 років, зі сцени столичної оперети.

Тут відбулася 23-тя церемонія вручення премії "Київська пектораль". Минулого року в столиці було 88 театральних прем'єр.

— Це рекорд, — розповідає художній керівник театру "Сузір'я" Олексій Кужельний, 61 рік. — Хоч у нас і досі мало власне молодої української драматургії, сподобалося, що київські театри продовжують у спектаклях піднімати питання громадянських цінностей. На відміну від кіно й телебачення, тут немає одномірності розуміння життя. Театр не займається пропагандою, де хтось білий, а хтось — чорний.

Нагороду за кращу драматичну виставу отримав спектакль "Веселье сердечное, или Кепка с карасями" Театру драми й комедії на лівому березі Дніпра. Режисер Дмитро Богомазов поставив її за мотивами оповідань російського письменника Юрія Коваля про закинуте в лісах Вологодщини село Чистий Двір. Головну роль спершу грав Віталій Лінецький, після його смерті 16 липня минулого року її виконував інший актор.

Найкращим режисером утретє визнано художнього керівника театру ім. Франка Станіслава Мойсеєва. Цьогоріч "Пектораль" йому вручали за виставу "Така її доля…" за творами Тараса Шевченка. Також третю свою "Пектораль" отримав й актор цього театру Олексій Богданович — за роль у спектаклі "Живий труп" за п'єсою Льва Толстого. У день церемонії Богдановичу виповнилося 52 роки.

— Святкувати особливо не буду, — каже Олексій. — Хотів би присвятити нагороду своїй сестрі Каті, якої не стало декілька днів тому. Це вона мене свого часу привезла до Києва. Батьки хотіли, щоб я поступив у медичний. Я ж прочитав про вступні іспити в театральний, а сестра повірила в мене, підштовхувала, надавала впевненості. Я ж був скутий, ще й у розкішному, як мені тоді здавалося, одязі. Виглядав, як жлоб, а Катя казала: все нормально, зате вирізняєшся серед усіх. Переживала зі мною перед кожною прем'єрою.

Наталія Сумська отримала "Пектораль" за найкращу жіночу роль другого плану — теж у виставі "Живий труп", а художник Володимир Ковальчук — за сценографію.

77-річна Ада Роговцева отримала свою третю "Пектораль" за роль у виставі "Схоже на щастя" театру "Сузір'я", яку назвали кращою камерною постановкою.

— У моєму віці рідко добре почуваєшся, — каже Ада Миколаївна. — Не хочеться вже бігти в театр, а в моєму випадку — це кілька годин добиратися автобусом (живе під Києвом у селищі Жереб'ятин Бориспільського р‑ну. — "ГПУ"). — Але виходиш на сцену — і стаєш молодий, завзятий, веселий, дурний — такий, як треба твоєму персонажеві. І це великий привілей нашої професії.

П'єса "Схоже на щастя" П'єра Пальмада і Крістофа Дютюрона — про двох актрис. Героїня Роговцевої, у якої півроку тому помер чоловік, втікає з притулку для престарілих, куди її віддала дочка. Режисером вистави була донька акторки Катерина Степанкова.

— Ми почали репетирувати ще під час Майдану, — розповідає Роговцева. — Друг Каті по вищих режисерських курсах прислав їй цю п'єсу, вона прочитала й передала мені із записочкою: "Адочко, давай це зробимо. Твоя донька Катя". Я проковтнула п'єсу й просто загорілася: хочу її грати! Проте час зараз такий, що репетирували уривками: два-три дні працюємо, тиждень — пропуск, інколи 10 днів… Активно зайнялися виставою лише з 10 серпня, якраз звільнили Слов'янськ. Ну, як же я могла не поїхати туди? Говорили з людьми про вічне: народження, виховання, кохання, зрілість, старість. Про незалежність говорили, про честь і про нашу землю, яку потрібно захищати. А оскільки в нас із Катею дуже великий репертуар, то його можна як мозаїку складати в різні композиції. У нас і "срібне століття" є, й українська поезія — Ліна Костенко, Леся Українка. Приймали нас чудово, після зустрічі говорили, що було дуже цікаво, насичено. Найбільшу похвалу я почула в цій поїздці від місцевих: "Перші сльози від мистецтва, а не від горя".

"Київську пектораль" вручили у 15 номінаціях. До минулого року її грошовий еквівалент становив $1 тис. Цьогоріч лауреатам дали по 8 тис. грн. Частину цієї суми вони ­отримають у своїх театрах, решту — з міського бюджету. Через економію міська влада другий рік поспіль не нагороджує київських театралів квартирами.

×