"Зараз порядні люди сидять у тюрмі. Я не проти приєднатися до них"

 

У порнографії та некрофілії звинувачує народний депутат Леонід Грач львівського письменника Юрія Винничука. Політик звернувся до Генпрокуратури з проханням відреагувати на твори митця. У вірші "Убий під...са" вбачає "заклик до насильницьких дій щодо усунення діячів нинішньої влади". Генпрокуратура направила кілька творів поета на експертизу до комісії з Нацморалі, а звернення Грача — до прокурора Львівщини.

— У мене нема ніяких порнографічних творів, — говорить Юрій Винничук, 59 років. —  "Так ніхто не кохав" та інші подібні тексти — це мої юнацькі еротичні вірші. Я написав їх зо два десятка. Зараз таких не пишу. На "Ночі еротичної поезії" у Львові й Києві багато хто читав подібне. Порнографію в літературі визначити неможливо, бо вона може бути тільки у відеоматеріалах.

На ваші твори часто скаржилися?

— Коли у 1990-ті працював у львівській газеті "Поступ", на мої публікації до редакції позивалися понад 20 разів. Це були суди за претензіями ображених персонажів. У ті часи якщо позивач вимагав 100 тисяч гривень моральної компенсації, то міг отримати 2-3 тисячі. Колись написав жарт, що на свято Івана Купала Союз українок закупив синьо-жовті бікіні. Вони подали до суду на підставі, що чекають гранту з Америки. І якщо там дізнаються, що гроші витрачають на бікіні, гранту не дадуть. Перед тим вимагали заборонити публікацію "Щоденника Роксолани", де описано, чим займалася героїня в гаремі. Вбачали у цьому порнографію. Однак експертиза встановила, що це — звичайна еротика.

Наскільки еротизм властивий українцям?

— У фольклорі є багато гумористичних і сороміцьких віршів та пісень. Еротизм був у творах Володимира Винниченка, Миколи Чернявського та інших письменників. Я кілька років тому видав книгу "Сороміцькі оповідки" — записи кінця ХІХ століття різних еротичних історій з нецензурними словами. І жодних проблем після видання не було.

Як ставитеся до звинувачень щодо вірша "Убий під...са"?

— Це вірш абстрактний, там ні про кого конкретно не говориться. Кожен може подумати, що захоче. Мене дивує, що цей вірш обурив Леоніда Грача, який начебто в опозиції до чинної влади. У кожній літературі є твори із закликами убити тирана, скинути антинародну владу, боротися за свободу. Українські класики, починаючи від Тараса Шевченка, писали багато подібного. Але художній твір не можна розглядати як листівку, яка закликає до прямих дій. Вірш має свою метафору, алегорію, підтекст.

На "Ночі еротичної поезії" 15-річна школярка Марта Брижак читала вірші з нецензурними словами. Це допустимо?

— Ну й що? Це не аморально. Хіба матюки заборонені? Вони друкуються у творах багатьох сучасних авторів — Чарльза Буковського, Генрі Міллера. У них мат на маті. Тоді половину світової літератури можна притягнути до суду. А вислів письменника Романа Іваничука про мене я вставив у анонс своєї книжки "Весняні ігри". Ця цитата стосується оповідання "Ги-ги-и", написаного з чорним гумором. Іваничук вважає, що це гидко. Але цей твір уже переклали 12 мовами, зокрема есперанто. Божевільних дуже багато. Я до цього ставлюся з гумором. А з іншого боку, коли зараз порядні люди сидять у тюрмі, то я не проти приєднатися до них.

×