— Конкурс поп-музики був найцікавіший за останні 15 років, — каже київський музикознавець Анатолій Калениченко, 60 років. Із художнім керівником і головою суддівської ради "Червоної рути" підбиваємо підсумки ХIV фестивалю сучасної української музики. Він пройшов з 18 по 20 вересня в Маріуполі на Донеччині. Учасники виконали близько 300 нових пісень.
Кожен із конкурсантів у жанрі поп-музики мав виконати пісню Володимира Івасюка.
— 2015-го виповнюється 45 років від першого виконання пісні "Червона рута". Хотіли цю подію відзначити. Івасюк дуже багато зробив для української молодіжної музики, але його хіти досі використовують якось однобічно. Беруть аранжування його доби, а треба осучаснювати. Колись у палаці "Україна" був концерт, на якому рокери Тарас Чубай, Андрій Середа, "Мертвий півень" зробили це у своєму жанрі. Хотіли, аби подібна нова хвиля Івасюка була і в популярній музиці. У нас це вийшло.
Першу премію в жанрі поп-музики здобула 13-річна Діана Шевчук із села Буяни Луцького району на Волині.
— Вперше кращими за представників великих міст стали дівчата з райцентрів чи взагалі маленьких сіл. Це було несподіванкою. Виняток — володар другої премії Антон Якубовський із Запоріжжя. Єдиний хлопець із 52 конкурсантів у цьому жанрі. Зовсім юна Діана підкупила органічністю поєднання народної манери співу та сучасного соулу. Дуже музикально співала. Має хороші вокальні дані, чудово володіє голосом.
Цікаві в рок-музиці були гурт "Яри" з Краснокутська Харківської області. Раніше ці хлопці виконували фольк, їздили збирати слобожанські автентичні пісні. І на гала-концерті заспівали одну пісню в такий манері, а потім додали року. Завжди відзначаємо такі випадки.
У жанрах "Український автентичний фольклор", "Сучасна танцювальна музика", "Інша музика" нікого не відзначили.
— Ми провели відбіркові конкурси у всіх областях України. Кримчани, музиканти з Донбасу приїздили на них до Херсона. Крім фіналістів "Червоної рути", мали і список резервістів. За їхній рахунок і вдалося провести цьогорічний фестиваль.
Хоча якби до Маріуполя приїхали переможці регіональних турів, "Червона рута" була б у рази цікавіша. Розумію, чому не приїхала дуже цікава рок-група зі Сватова на Луганщині або конкурсанти з Криму. Але чому не було жодного виконавця з Тернополя, досі не збагну. Один гурт із Рівного взагалі під тиском місцевого керівництва культури вдалося відправити в Маріуполь. Повноцінні конкурси пройшли лише в трьох номінаціях. Мало було львів'ян, представників Чернівців, Житомира.
Натомість із центральної України приїхали майже всі. Інші злякалися, бо в мас-медіа йде абсолютно викривлена інформація про життя в Маріуполі. Когось батьки не пустили, хтось подумав: раптом щось станеться. Усім, хто таки дістався фестивалю, дали відзнаку "За активну громадянську позицію". Для музикантів виступити в цьому місті було не менш важливо, ніж для маріупольців — послухати. Це прифронтова територія, але люди ходять на роботу, виховують дітей. Їздить транспорт, працюють усі магазини. Немає ніяких вибухів, пострілів.
Порівняно з минулими фестивалями, більше стало текстів на українську патріотичну й навіть військову тематику. Третю премію в акустичній музиці дали студентові-історику з Маріуполя Денису Подибайлу. Без сліз не можна було слухати його пісню про жовто-синю балаклаву, про загиблого товариша.
Якось 1995-го у Севастополі я запросив на концерти тамтешніх рекетирів, щоб вони під час фестивалю нічого не робили. Вони прийшли і сиділи в плащах, хоча було жарко. Потім в одного плащ розстібнувся і я побачив під ним "калаш". Нормальні пацани. Питаю: "Сподобалося?" Кажуть: "Нармальна!" З усіма можна знайти спільну мову — тільки ж треба говорити. От зараз патріотизм зашкалює. Але ж такий стан не вічний. Його потрібно підживлювати.
Цього разу не довелося напряму просвітити місцевих з протилежними поглядами. На гала-концерті було близько 10 тисяч маріупольців. Але мало ходили на виступи. Нас охороняв батальйон "Донбас". Деякі музиканти з Києва, Миколаєва, Рівного після фестивалю поїхали на бойові позиції заспівати для хлопців. Робили в місті виставку, основану на архівах СБУ про селянські антибільшовицькі повстання в 1920–1930 роках. 500 місцевих школярів прийшли першого ж дня. Маріупольці казали, що їм важливо не почуватися осторонь життя, відчувати підтримку держави і людей з інших регіонів.
12 годин із Києва до Маріуполя мікроавтобусом добирався Анатолій Калениченко з членами журі та дирекцією "Червоної рути".
— Фізично це було дуже важко. Прикро, що держава виділила дуже малі гроші на фестиваль. Не могли навіть придбати залізничні квитки для його учасників. Винаймати житло в Маріуполі їм також довелося за свій рахунок. Нас місцева влада допомогла поселити в гуртожиток музучилища. Можновладці наче не розуміють значення цього фестивалю. Не тільки культурного, а й соціального, політичного. Нам виділили коштів у п'ять разів менше, ніж кінофестивалю "Молодість" і ніж на підготовку представника на Євробачення.
Спонсорів теж не було. Звукорежисер Андрій Корнєєв зі своєю апаратурою приїхав зі Слов'янська. Розбірну велику сцену для гала-концерту привезли з Краматорська. Його ведучим був колишній міністр культури, голос Майдану Євген Нищук. Він також діставався Маріуполя автомобілем.
4 
35413
Коментарі