— Бондаренко на виборах програв і Кличка кусає. Заявив, що Україна має пишатися не тільки спортсменами, а й митцями, — перемовляються за цигаркою тележурналістки біля Музею історії Києва. Тут 29 травня вручали мистецьку премію "Київ". Зазвичай переможців нагороджують у Колонній залі міської адміністрації. Донедавна там жили активісти Майдану, тому церемонію перенесли до музею.
— Попри те, що бюджет міста цього року скоротили, премію ми не урізали. Переможці отримають по 25 тисяч гривень, — каже перед врученням 61-річний Володимир Бондаренко, голова Київської міськдержадміністрації. Нагородження супроводжують троїсті музики. Для кожного переможця грають мелодію "Розпрягайте, хлопці, коней".
Режисера 55-річного Дмитра Томашпольського відзначають за документальний фільм "Лариса Кадочникова. Автопортрет".
— Он меня раскрепостил, — розповідає 77-річна актриса Лариса Кадочникова. — На жодній передачі я так не говорила, як у фільмі. Серед ключових моментів стрічки були зйомки в Парижі.
— Задумка була така: Лариса малює автопортрет і розповідає про себе, — долучається до розмови режисер. — За чотири години зйомок у Парижі вона створила три неймовірні автопортрети. Зараз ці картини виставлені в Будинку актора. У фільмі — вся історія злету українського поетичного кіно. З Ларисою героями фільму стали і Параджанов, і Миколайчук. Ми намагалися відновити маршрут, яким Миколайчук водив Кадочникову Парижем. Іван був там уперше, вони заблукали, але він знайшов дорогу за 5 хвилин за інтуїцією. Лариса розповіла про себе безжалісно, — каже Дмитро Томашпольський, коли актриса відходить. — Нещодавно вона втратила чоловіка, Михайла Саранчука. Добре, що ми встигли його зняти. Колись Михайло Йосипович був директором Театру російської драми. Коли його поставили перед вибором: Кадочникова чи посада, обрав Ларису.
Пара прожила разом 37 років. Цієї зими чоловік акторки помер від серцевої недостатності. Коли йому стало зле, викликали "швидку". Та лікарі не встигли.
— Свою премію перерахую на українську армію, — каже в мікрофон художник-монументаліст Володимир Недайборщ, 58 років. Його настінні розписи можна побачити в церкві Миколи Притиски на Подолі. — Таке рішення виникло, як тільки дізнався про нагороду. Не можу витратити ці гроші на себе в часи, коли українські хлопці в такому стані боронять країну. Я не збіднію — їм ці гроші більш потрібні.
54-річний публіцист Сергій Шевченко також жертвує 25 тис. грн. Віддає їх Спілці журналістів на видавничу діяльність. У книжці "Соловецький реквієм" досліджує долі митців "Розстріляного відродження", знищених Сталіним у 1930-х.
— Писав книгу на основі розсекречених нещодавно архівних матеріалів спецслужб. У них знайшов імена невідомих досі героїв — простих людей, що робили на землі й не хотіли коритися владі. Приміром, Геннадій Садовський — український отаман (старшина армії Української Народної Республіки. — "ГПУ"). Потрапив на Соловки на початку 1930-х. У таборах складав вірші, потай грав на бандурі. Його пісні поширювалися між в'язнями, і чекісти не могли зрозуміти, хто їх написав. Вважали, що то агітки для втікачів із таборів. Мене вражає, як гідно ці люди поводилися в засланні — ставали на захист прав навіть у таких нелюдських місцях. Пам'ятаю, у радянських довідниках та енциклопедіях часто писали брехню про смерть. Мовляв, такий-то помер від запалення легенів 1942-го, а насправді людину розстріляли 1937 року.
У галузі літератури нагороду отримала поетеса 73-річна Ганна Чубач. Премія "Київ" має сім номінацій, нагороджують нею столичних митців із 2001-го.
1 
1
Коментарі