— Прийшли, тому що Садовська — це синя птаха щастя. Щоразу плачу, коли слухаю її, — розповідає письменниця 32-річна Ірина Цілик. Із сином Андрієм, 4 роки, чекають на концерт Мар'яни Садовської 1 жовтня у столичному кнайп-клубі "Купідон". Співачка живе в німецькому Кельні, а працює у країнах Європи та США. Цієї весни їздила з українськими письменниками до звільнених міст Донбасу.

— Коли ми разом їздили на схід, то я спостерігала її виступи щонайменше п'ять разів підряд. І щоразу це були все сильніші емоції. Мені подобаються всі її пісні. Коли ми в Сіверськодонецьку засіли в ресторані, де був рояль, спочатку Курков грав блатні пісні, а потім Мар'яна співала свою "Інститутку" — це було щось неймовірне, — згадує Ірина Цілик.

Невеликий зал забитий людьми, більшість знайомі між собою. Майже всі стоять, сісти можна тільки на лавки під стінами. Доки всі збираються, приносять кілька стільців. У першому ряду слухачі вмощуються на гладкій гранітній підлозі.

— Це пісня моряцька, чоловіча, — розповідає Мар'яна Садовська, 43 роки. — Там є один куплет, який я часом співаю, а часом ні. Про те, що "наше море наповняє і наш корабель потопає". В Україні я його зазвичай не виконую, зате завжди співаю німцям. Закликаю їх: нумо, браття, щось робіть! Бо потопає корабель, нумо! — починає співати, підігрує собі на індійській гармоніці. Інструмент подібний до акордеона, що поклали на бік, за міхи слугує передня дерев'яна панель. Придбала його в Афганістані.

Звук безкоштовно забезпечило громадське об'єднання "Остання Барикада". Раз по раз у залі вимикається електрика. Глядачі підсвічують телефонами. Ситуацію рятує міні-прожектор одного з відеооператорів.

— Це все магія, — сміється співачка, коли світло вчергове вмикають.

Слухач просить заспівати пісню-оберіг.

— Та вони всі в мене обереги. Але хай буде ця. Пісня пов'язана з обрядом "колодка". Вона з Хмельниччини, село Михайлівка. Більше ніде такий обряд не зустрічала. Жінки перед початком Великого посту збираються дуже ранесенько. Здоровезну колоду прикрашають квітами і стрічками. Це весна, сніг розтопився, доріг же в нас немає. Одна баба мусить сісти на цю колоду, вмістивши її між ногами, а решта бабів її тягнуть по селу. Мусять зайти в кожну хату. Співають дуже сороміцьких, еротичних приспівок і скачуть на мужиків. От уявіть таке в себе у хаті о четвертій ранку, — розповідає і співає одну з тих пісень.

— Коли їздила збирати пісні, багато чого для себе відкрила. Ніколи не думала, що на східній Україні так співають. То було для мене дивом — зустріти у Волновасі на Донеччині етнографічний колектив "Заграяночка": нуль клубного совєцького фольклору, а натомість там співають бабусі, дочки, діти, внуки і мужчини — це унікальний колектив, — продовжує Садовська між співом.

Пропонує замовляти пісні. Але пропозицій переважно не виконує.

— "Пливе кача" не співаю в Україні взагалі. Бо це ще дуже живе. Іноді виконую її за кордоном, коли відчуваю, що люди не знають, не розуміють, що тут відбувається, — пояснює.

— Мар'яна Садовська в першу чергу — актриса, яка має вокальні можливості, слух. Творчість її знаємо давно. Здається, вона завжди була. Останнє десятиліття так точно, — каже 59-річна актриса Галина Стефанова про себе й чоловіка-однолітка Романа Веретельника, професора літератури. На концерт прийшли разом. — Цікаво бути коло неї, слухати. Дивитися, як вона трансформується. Вона вимацує різні вокальні фактури, музичні, людські. Усе, що робить — як "на розрив аорти".

8 404 гривні зібрали на концерті Мар'яни Садовської на допомогу війську. Останні 200 грн віддала жінка після заходу й підрахунків за столиком у кав'ярні.

×