— У 12 років я думала про самогубство, а ніхто не написав про це книжку. Ніде не могла прочитати, як діють інші підлітки в подібній ситуації, — розповідає дитяча письменниця Валентина Вздульська, 31 рік. Вона — член журі літературної премії "Рейтинг критика", що відзначила найкращі дитячі та підліткові видання 2014 року. Критики розглянули 48 книжок.
— Обрали 18 критеріїв, за якими їх оцінювали, — продовжує Вздульська. — Багато хто з сучасних українських літераторів досі пише, як наші бабусі. Тільки комуністичний пафос перефарбували в жовто-блакитний. Або обкладуться словниками Грінченка, і ми з вуст сучасних школярів чуємо слово "лелітка". Мало відповідей на актуальні запити. В українській літературі досі є уявлення, що дитина — це янголятко. Вона не знає ні проблем, ні емоцій, серйозні теми її не торкаються. У світовій дитячій літературі давно обговорюють смерть. Торік лише у двох українських книжках цю тему згадують. Українці навіть не пишуть про перший день у школі. Письменники не дають порад, як завести друзів у класі чи як не боятися вчительки, що нависає над головою.
Також уважно слідкували, аби в книжках не було повчань. Підліток таку літературу одразу відкладає. Критерій ілюстрацій також був важливий. У нас художники здебільшого працюють інтуїтивно. Не знають, як оформляти дитячу книжку. Чудові ілюстрації Володимира Єрка, наприклад, не можна давати маленькій дитині. Вона фізіологічно не вхопить тут кількість деталей.
Переможцями "Рейтингу критика" стали два видання. Перше — книжка-картинка для малюків від 3 років "Про кита" поетеси Оксани Лущевської з ілюстраціями Віолетти Борігард. Найкращим прозовим твором для підлітків назвали повість "Душниця" киянина Володимира Арєнєва.
— Скажу по секрету: насправді не писав книги для підлітків, — розповідає Володимир Арєнєв, 36 років. — Це такий літературний прийом. Я описую зовсім інший світ. Аби його зрозуміти, роблю це наївними очима школяра. Головний герой Сашко живе у світі досить схожому на наш, із невеликими, але суттєвими відмінностями. Десь у середньовіччі тут сталася реформа, що офіційно затвердила нові уявлення про життя після смерті. Душу померлого вміщують у спеціальну капсулу, подібну до звичайної повітряної кульки. Зберігають якомога довше, намагаючись продовжити її "життя". Культ пам'яті й поваги до предків став частиною державної ідеології й виховується з пелюшок. Одного дня традиція перетворюється для Сашка на особисте болісне щодення. Помирає його дідусь. Хлопець і так ніколи не міг знайти з дідом спільної мови, а тепер, коли на нього покладено місію доглядати за кулькою та розмовляти з нею — і поготів. Промовисте мовчання кулі пригнічує, тримає й провокує розібратися з болючими задирками в пам'яті про діда. Зрештою, Сашко починає "розслідування" дідового життя.
Володимир Арєнєв пише російською. На фестивалі фантастики "Єврокон" в ірландській столиці Дубліні "Душниця" здобула нагороду як найкраща книжка для підлітків. Також відзначили її художнє оформлення. Позаторік перемогла в російському конкурсі дитячої та підліткової книжки "Книгуру". З ілюстраціями Олександра Продана книга українською вийшла у "Видавничому домі "Києво-Могилянська академія".
— Написав "Душницю" 2010-го, — додає Арєнєв, — У повісті є продовження, створене тоді ж. Але не хочу його зараз видавати. За сюжетом, у країні, де живуть герої, є півострів, від'єднаний стіною. Він перебуває не в дуже приязних стосунках з основною територією. Зараз такий сюжетний хід звучав би дуже кон'юнктурно.
2 
35413
Коментарі