— Ідеологічних розбіжностей у знімальній групі немає. Режисер Сергій Мокрицький сказав, що звільнятиме, якщо розмовлятимуть про політику, а не про фільм, — розповідає продюсер стрічки "Битва за Севастополь" Наталія Мокрицька, 45 років. Картину про снайперку Людмилу Павличенко фінансують спільно Росія і Україна.
Людмила Павличенко народилася в Білій Церкві на Київщині. Під час Другої світової застрелила 309 німецьких солдатів. На презентацію проекту в російському павільйоні Каннського кінофестивалю прийшли 150 гостей.
— Стосунки в нашій українсько-російській команді могли б стати прикладом для керівників наших держав. Однак їхати до Києва відмовилася дуже хороша художниця з гриму. Пояснила, що боїться і їй не дозволяє мама. З української сторони теж один сказав: "Буду голодувати, але не працюватиму в картині з назвою "Битва за Севастополь". Довелось із тими, хто не хотів миритись і дружити, розійтись. Усі конфлікти колись закінчаться, а кіно залишиться. У планах — зняти спільно два дитячі фільми. Окремо ні Україна, ні Росія великий бюджет не потягне. Треба робити разом.
На якому етапі зйомки?
— Воєнні фрагменти — як горять танки і летять літаки — зняли в грудні в Криму. Зараз працюємо в Києві та на Вінниччині. Там спокійно. Залишилося дознімати Одесу 1941-го. Війну Павличенко зустріла саме там. Все робимо в Україні. У Києві знімали Америку, так як раніше Францію — у Львові. Будували декорацію Білого дому на київській кіностудії "Фільм.юа". Зйомки закінчуються 12 липня. У травні 2015 року плануємо прем'єру двогодинного кіно. Буде ще чотирисерійна версія для телебачення.
Під час Майдану боялися працювати в Україні?
— Тоді ні. Постійно бачили чудових людей, підтримували те, що вони вийшли на Майдан. Засмучуюсь, що є друзі та родичі з України, які вважають, що всі росіяни відповідальні за нинішні події на Сході України. Всі сваряться, бо по різні боки барикад. Я посередині — знаю, що не буває чорного і білого.
Зараз в Україні страшнувато. Важко на кордоні з української сторони, часом ображають артистів. Але пускають, бо ж розуміють, що Євгеній Циганов — це зірка кіно. Головні ролі грають переважно російські актори. Вони щоразу нервують, коли перетинають кордон.
Хто звідки в команді?
— Режисер Сергій Мокрицький (чоловік Наталії Мокрицької. — ГПУ) — українець, з Житомирської області, але з російським паспортом. Я теж українка. Художник з гриму, адміністрація групи — українці. Спецефекти на світовому рівні робить київська компанія "Пост-модерн". Бюджет — 4 мільйони доларів. Росія вже виділила свою частку — 1 мільйон. В Україні інша система, тому Держкіно дало поки що дві третини суми. Але від фінансування стрічки ніхто не відмовлявся. Для української сторони це теж — справа честі, особливо в такій політичній ситуації.
Як 29-річна Юлія Пересільд у головній ролі?
— Вона чудова актриса, яка може бути і 20-річною дівчиною, і ким завгодно. Зараз у Росії вона найкраща. Такі речі під час зйомок витримує. Днями її закопували в землю, зістарювали, спину розривали кулями, вбивали її коханих. Таке українське емоційне і пристрасне кіно, що всі ридатимуть. Пересільд має серйозний графік, тому ми підлаштовуємося під неї. Персонаж Людмили Павличенко — її улюблений, і зараз ця роль — центральна в її кар'єрі. Пересільд виховує двох дітей. Сама дуже жорстка, розумна і вольова.
Якою у фільмі вийде Павличенко?
— Це унікальний персонаж. Могла днями не рухаючись лежати зі зброєю. Подобається, що вона — життєствердна українська жінка. Цю силу з нас нічим не вибити. У повоєнний час і в перебудову українки витягували на собі і країну, і чоловіків. Зараз теж так. Вона — офіцер, убивала людей, мов робот. Закінчила Київський університет, викладала у Москві, вийшла заміж, народила дитину. Реалізувалась у всьому. Однак жінці не місце на війні. Пройшовши свій шлях, Павличенко це підтверджує.
7 
35413
Коментарі