Вплив московської архітектури на українську починається з 1801 року

Оксана РЕМЕНЯКА, 56 років, мистецтвознавець, культуролог:

– Питомо українська стилістика храмів яскраво розвинулася у XVI столітті. Будівництво дерев'яних церков розвивалося паралельно з мурованою архітектурою. Однак, мало свої особливості – будівельний матеріал диктував. Скажімо, неможливо зробити з дерева круглу баню. Тому вона в ній чотири- або восьмикутна. Верх – шоломо­подібний, а далі – кругла маківка, що наче перетягнута в основі. В українській церковній традиції – широкі й дуже функціональні бані. Всередині української церкви підкупольний простір відкритий. Зверху є світлові вікна, куди падає сонце, – цього немає в церквах російського стилю. Там усередині баня перекрита стелею. Тобто є лише зовнішнім декоративним елементом.

 

Українська дерев'яна церква у плані – це квадрат, який накривається колом. Квадрат – символ землі, коло – символ неба. У церкві ці два світи зустрічаються й утворюють дім Бога на землі, місце зустрічі небесного і земного. У сакральній архітектурі кожна геометрична форма і деталь – символічні. Зовні українська церква стримана, всередині – багата. У російській традиції надмірна декоративність переважає і зовні, і всередині.

Храм у нас був оборонною спорудою у прямому і переносному значенні. Для нас він – притулок, захист. У Десятинній церкві ховалися останні захисники Києва під час монгольської навали. Дзвіниця українських церков нагадує сторожову вежу. Там завжди чатувала варта, були вікна-бійниці. Храм оборонного типу – також наша традиція. У російській архітектурі такого не було.

Вплив московської архітектури на українську починається з 1801 року – виходить заборона Синоду будувати храми в українському стилі. Але старих церков по Україні було дуже багато: що село – то храм. То їх після синодальної заборони звеліли перебудувати під приводом "обветшания". Справжня ж мета була – змінити верхи церков, добудувати спереду до храмів московські шатрові дзвіниці. І храм одразу інакше виглядає. Варто просто традиційний дерев'яний ґонт замінити на бляху – вигляд одразу інший. Зрештою, метал додає агресії, а дерево – тепле. Нині навіть людина, яка не знається на архітектурі, коли бачить на такій переробленій давній церкві типово російську баню-"цибульку", підсвідомо розуміє: щось тут не так. А це просто прийшла імперія й поставила на нашу історичну пам'ятку свою печатку. Ніби сказала – "це моє". Це маніпуляція. Геть, як зі словом "Русь", – вкрали в нас, перекрутили сенс.

Нині в Україні часто зводять храми в псевдомосковському стилі, бо ніхто не завдає собі клопоту заглибитися в суть питання. А церква – це і символ. А він – місток між свідомим і підсвідомим. Ходиш повз споруду із чужим культурним кодом – хочеш не хочеш діє на підсвідомість.

Коли будують церкви під українську псевдостаровину – як-от козацького бароко – це шароварщина в архітектурі. Наслідують нібито свою питому форму, але вона позбавлена змісту. Не можемо ж у XXI столітті говорити староукраїнською мовою. Так само не треба зараз використовувати знакову систему храмового будівництва, що була в XVI–XVIII століттях. Беручись за проект церкви чи собору, архітектор має намагатися переосмислити нашу традицію храмового будівництва й передати її мовою сучасних форм. Щоб людина могла віднайти там гармонію.

×