МУЗИКАНТУ МОЖНА ПРОСЛАВИТИСЯ ЧЕРЕЗ ІНТЕРНЕТ. АЛЕ ЦЕ – НЕНАДІЙНИЙ СПОСІБ, БО ПОПУЛЯРНОЮ СТАЄ ОДНА ПІСНЯ. ДАЛІ ВСЕ ОДНО ТРЕБА ПІДТРИМУВАТИ СВОЮ ВІДОМІСТЬ, – КАЖЕ ТЕЛЕ- І РАДІОВЕДУЧИЙ ВАДИМ КАРП'ЯК. ВІН ЩОТИЖНЯ СКЛАДАЄ МУЗИЧНІ ЧАРТИ ЗА ЕФІРАМИ ВСІХ ВІТЧИЗНЯНИХ РАДІОСТАНЦІЙ. ТАКОЖ РОБИТЬ ОГЛЯДИ НОВОЇ СВІТОВОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ

У дев'яти містах з'явилося "Радіо ЄС" – "музична санкція" з гаслом "жодної російської пісні". Чи не ризикує прогоріти, адже більшість його слухачів – у містах сходу?

– Цей крок може бути комерційно виправданий. Для радіо інтерес не в тому, щоб слухав стар і млад, а щоб тримати ядро слухачів. Для рекламодавця важливіші 10 тисяч постійних, ніж 100 тисяч, які переклацуються між усіма станціями. Якщо "ЄС" матиме на сході малу, але свою аудиторію, то зароблятиме. В жанрі "поп-рок" українських пісень достатньо для хорошого ефіру.

 

Наприкінці 1990-х ви були в команді, що створювала в Києві радіо без російськомовних пісень. Готували широкоформатне радіо української музики?

– Якраз пробували робити вузькоформатне. Треба вибирати пріоритет. У світовій музичній практиці нема продюсерів, які роблять і поп, і реґі, й іншу музику. Нема універсальних студій звукозапису. Студія, що пише всіх, нікого не пише добре. Нормальна профілюється під окремі стилі. Від того залежить набір інструментів, усяких звукових примочок, апаратури.

Радіо "Столиця" починалося як спроба крутити альтернативу, зокрема українську (сукупність рок-жанрів, що протиставляли себе традиційним. – "Країна"). Не ставити російськомовного – це була принципова позиція редакції. Через рік почали виходити в плюс. Наші ефіри люди на касети писали, бо не мали де брати таку музику. Через два роки нас продали. Творчий колектив вирішив звільнитися, бо новий інвестор усе робив з російською музикою.

Що думаєте про ініціативу Міністерства культури підвищити обов'язкову квоту ­української музики в ефірах до 75 відсотків?

– В'ячеслав Кириленко закінчив філософський факультет, тож мав би розуміти: до культури не можна підходити тільки з процентними ставками. Навіть 50 відсот­ків, які зараз прописані, не працюють. Ця вимога в багатьох форматах є непосильною. При ній ви не запустите станцію класичної музики. Говорю навіть не про авторів, а про українських виконавців класики. Достатньо знаєте записів українських симфонічних оркестрів, яких би вистачило на повноцінний ефір? Не запустите станцію рок-музики 1960-х. Ні джазову, бо не назбираєте українського джазу.

Як потрібно підтримувати кількість своєї музики?

– Захищати українське держава мусить. Але не таким прямо лінійним макаром. Щоб було що крутити, його треба виростити. Є приклад Швеції. Держава утримує репетиційні бази, виділяє гранти. Тому багато шведів серед американських авторів і продюсерських команд, які роблять пісні з нуля. Потужна музична школа і дає потім сві?тові шведські імена – ABBA, Roxette, Cardigans, JJ Johanson. А експорт музики – добрий дохід для держави. Британія і Штати круто на цьому стоять.

Хто і з чого має визначати українськість ­музики?

– Можна брати досвід Канади, яка співіснує з величезним слоном – Сполученими Штатами. Канадські виконавці Nikelback, Bryan Adams, Avrile Lavigne показали, що можна пробиватися у світ через США. З другого боку – потужний шоу-бізнес звідти тисне своєю масою. Тому в Канаді законодавчо передбачили захист свого продукту. Для його визначення є п'ять точок: автор музики, автор слів, виконавець, продюсер і звукорежисер. Коли три з них канадські – продукт канадський. І мова не має значення. В нас теж не мала би братися до уваги, щоб не відсікати англомовні, франкофонні й інші українські групи. Вакарчук співає і англійською, та це не робить його англійським музикантом.

Що найбільше заважає пробиватися в люди нашим музикантам?

– В Україні оголосили курс на децентралізацію й ухвалили закон про суспільне мовлення. Але обласні держтелерадіокомпанії, очевидно, ліквідують. Нормальна схема – це коли група з Коломиї записала на місцевій студії пісню і йде на коломийську станцію, яка першою її покрутить. Тоді обласна станція каже: "О, в Коломиї щось зарухалось!" А київські побачать групу вже на франківському рівні. Так у світі групи з регіонів пробиваються у верхи. Легенди, коли прокинувся знаменитим, бо відіслав кудись пісню – байда для нетямущих. В Україні – навпаки. Регіонального мовника чавлять величезні мережеві станції. І гуцулам, аби потрапити до сусіда в приймач, треба переїхати в Київ. А столичне сито з 30 радіостанцій не зможе всіх просіяти, навіть якби хотіло. Ресурсів для просування своєї культури у держави достатньо – Українське радіо, "Промінь", канал "Культура", радіоточки в кожному районі. Але держава не вміє ними розпорядитися. Помилково в радіо "­Промінь" пхати Тараса Петриненка, драм-н-бейс і класичну музику. Такий вінегрет ніколи не має великої аудиторії. Запустіть одну станцію таку, іншу – таку. І не треба їх робити принципово "каналами української музики". Такого стилю чи формату не існує.

Чому наші станції ігнорують сегмент рок-­музики?

– Редакторам це видається комерційно непривабливим. Специфіка українського бізнесу така, що коли навар менше 100 відсотків, це – не бізнес.

Естетично українські станції відрізняються від європейських?

– В культурі нема протиставлення. Ви мені не доведете, що Венера Ботічеллі вартісніша, ніж наскельний живопис з печери Ласко. Як визнати радіоефір однієї країни кращим? Якщо пісні сумувати – вийде чарт. А статистика не є відбитком культури. Просто ці пісні зараз частіше звучать.

Значить, їх більше люблять.

– Ні. Люблять люди, можливо, зовсім інше. Це просто значить, що, наприклад, музичні редактори домовилися їх крутити. Або хтось заплатив за прокрутку. Ви не складете точну карту музичних уподобань, бо навіть якщо опитати кожного слухача – називатимуть розкручене. Не факт, що вони справді це люблять.

Є європейські стандарти радіомовлення, є американські. В Америці – топ-20, топ-40, топ-100. Топ-20 крутиться по колу, і ним вас загра́ють. Добиваються, щоб пісня стала беззаперечним хітом і її розкупили. Топів є купа по жанрах. Виконавець знаходить собі свій. Європейці – вибагливіші. Більше різного на станціях. Нема жорсткої давки. В цьому плані український ефір повністю європейський. Теперішній український радіочарт мало відрізняється від типового чарту європейської країни. Маємо повільну тенденцію до збільшення своїх хітів. Коли ми у "ФДР" на початку 2000-х почали обраховувати цей чарт, то потрапляння українського виконавця в нього – це було "ого!" Зараз половина сороківки буває українською. Більшість – російськомовний продукт, але вже наш, місцевий. Взагалі ж радійний бізнес усе більше підточує інтернет.

Через вільну музику?

– Це теж. А ще колись усі жили в одному аудіополі. Ви могли не любити "Иванушки интернешнл", але не могли відвертітися від пісні "Люди, как тучи". Вона грала в усіх автобусах і кабаках. Із розвитком інтернету і взагалі технологій – у кожного сформувалося своє аудіо­поле. Навушники вдягнув – і ­пішов. Роль радіостанцій у донесенні музики губиться. Їх аудиторія старішає. В цьому вина і самих станцій. Привчили слухачів, що доносять тільки хіти.

Музика вслід за аудиторією перенеслася в інтернет. Торгівля нею – теж. Пробно послухав, сподобалося – за 99 центів купив.

Львівська трійця "Один в каное" не мають концертного директора і запевняють, що нічого додаткового не робили для популярності. А на київські виступи не вміщаються всі охочі їх послухати.

– Є системніші приклади. "Бумбокс" cвідомо не ходять на всілякі танці з зірками. Їхня позиція – не з'являтися в цих попсових рекламних телештучках. Не виступають на шарових концертах. Таким чином штучно створюють дефіцит, аби людина купила квиток. Бо коли бачиш зірку на кожному Дні Шепетівки та ще й на Дні вчителя, то чого за неї платити? ­Деякі виконавці привчили слухачів до ­дармових концертів і скаржаться, що люди не ходять на платні. Вибирай: заробити за раз 100 гривень чи 20 разів по 20.

Можна прославитися через інтернет. Але це – ненадійний спосіб, бо популярною стає одна пісня. Далі все одно треба підтримувати свою відомість.

Українська музика проб'ється?

– Куди? Я не належу до песимістів. Вона не в ґетто. Процес культурного становлення має перебродити. В Америці комерційні станції грають майже 100 років, а українська вся культура була в підпіллі. Колись бачив, а зараз уже не бачу нічого страшного і в тому, що деякі українські співаки – російськомовні. Все одно Тіна Кароль швидше заспіває українською, ніж Наташа Корольова.

×