- Наші перші гастролі в Мюнхені оплатив футбольний клуб "Баварія". Ми збирали кошти на підтримку клініки "Охматдит". Німецькі та американські медіакорпорації влаштовували наші концерти у Нью Йорку та Бонні. В Україні можуть хіба що інколи запросити виступити на приватні вечірки, - розповідає керівник хору "Щедрик" Маріанна Сабліна.
Цього року її колективу виповнюється 45. Хор "Щедрик" представляє Україну на численних міжнародних конкурсах. Отримував гран-прі зокрема в Канаді та Італії, за присутності Папи Римського. Колектив гастролюв у сотнях міст Європи та Америки. Мрія Маріани Сабіліної - заспівати в Африці й Австралії.
Зустрічаємось з керівницею "Щедрика" у Палаці дітей та юнацтва Печерського району Києва. Власного приміщення хору не виділяють, в палаці дозволяють працювати лише у певні години. У Києві колектив діє як безкоштовний гурток, досі не маючи офіційного статусу.
У кабінеті з фортепіано звуки відлунюються від стін.
- Після ремонту змінилась акустика, - прислухається Маріанна Романівна. - Доведеться повісити на стіну гобелен, так хор звучатиме краще. Інколи займаємось в іншому кабінеті. Влітку там дуже душно, а взимку так холодно, що діти співають у верхньому одязі.
Але ж і гастролювати вам випало чимало?
- Звісно. До 1991 року їздити союзними республіками було просто. На хори Естонії, Латвії і Литви завжди хотілось рівнятись. Вони мали не стандартний для СРСР репертуар, навіть виконували сучасні твори західних авторів.
Чи траплялись конфлікти з владою?
- В Україні дозволялось співати або радянські пісні, або народні, схвалені цензурою. Нам завжди хотілося більшого, тому "Щедрик" часто критикували за репертуар і "західну манеру" виконання. Ми ще й ігнорували урядові концерти. На засіданні контролюючої комісії могли за пунктами розписати наші гріхи: пісень про партію – 0, пісень про Леніна – 0, Баха – стільки-то. Нас дуже рятували твори мого батька (диригент і композитор Роман Кофман – "Країна"), це було бодай щось більш доступне публіці. Перетинати "залізну завісу" не дуже виходило. Якось нас запросили до Сан-Франциско, а оскільки адреси не знали, то написали в Мінкульт. Звідти за стандартом відписували, що артисти хворіють і приїхати не можуть. Дивом у 1990-му році нам вдалось вилетіти на гастролі в Канаду.
Загалом у моєму радянському дитинстві "Щедрик" був дуже серйозною альтернативою тогочасній школі, суспільству. Це була територія свободи, творчості. "Щедрик" завжди пропонував вищу якість самореалізації. Так є і сьогодні.
Розповідали про приватні запрошення, виступи на корпоративних заходах, погоджуєтесь?
- Так, щоб заробити на гастролі. Трапляються дивні запрошення. Можуть попросити, щоб приїхало лише кілька дітей з хору. Якось запитали: "А ви заспіваєте про мамонтеня з мультика?". Але на корпоративах під оселедець не співаємо, сумнівні запрошення відсіюємо. Погоджуємось виконувати лише наш репертуар і лише у приміщеннях з гарною акустикою. Хоча таких залів у Києві дуже мало. У Національній філармонії, наприклад, виступати дорого. За те, щоб записати на відео наш виступ, там взяли 7000 гривень. А це ж був некомерційний запис для дипломної роботи нашої випускниці.
Цікаві пропозиції отримуємо з-за кордону. На запрошення УЄФА "Щедрик" знявся у кліпі й виконав пісню "Who Wants To Live Forever" гурту "Queen" – вийшло доволі симпатично. На Заході нас більше цінують, ніж в Україні. Це питання базових цінностей, там вони просто є, а у нас треба ще все сформулювати.
Чи маєте чіткі критерії відбору дітей?
- На першій зустрічі неможливо зрозуміти, який потенціал має учень. Поруч мама, навколо нові люди, дитина соромиться. Тому приймаємо кожного, хто видає якісь звуки, хоче співати і здатен висидіти на репетиції. Але головне, щоб дитині було цікаво. Не пам'ятаю, щоб хтось не заспівав зовсім. Хтось сам переставав ходити, але я ніколи не казала: "У тебе нічого не виходить, ти маєш піти".
Яким є зараз склад хору?
- У молодшому хорі є ще зовсім крихітки від трьох рочків. Дітей 6-9 років відправляємо до підготовчої секції. Старші, досвідченіші – у концертному складі. Хоча й серед молодших трапляються таланти, яким одразу можна виступати. З нами зараз концертує одна така дівчина – настільки серйозна пані, що й не знаєш, як з нею розмовляти, а їй ще й 9 років немає.
Є й такі, що приходять, коли їм під тридцять. Деякі дівчата співали в хорі з дитинства, потім перестали ходити, отримали професії, народили дітей. І знов повернулись у "Щедрик". Важливо, щоб вони спілкувалися з новачками, так передається наша традиція, атмосфера. Зараз у "Щедрику" близько 150 вихованців, але набір триває весь рік.
Хлопців завжди менше, але з ними і дружимо міцніше. П'ятеро в молодшій групі, четверо в концертному складі. У найстаршого, Артема, голос уже ламається, і це настільки його засмучує, що він якось навіть розплакався. Перейшов з дискантів в альти. Ще з'явився Олег з розкішним голосом, також дискант. Іван співає сопрано, дивовижно емоційно виступає, миттєво реагує на всі мої зауваження. У школі захоплюється фізикою та математикою. Іноді втомлюється на репетиціях і засинає.
Як ви формуєте репертуар?
- Передусім, не співаємо дитячих пісень. Виконуємо класику, також я шукаю гарну українську музику. Мені подобаються роботи композиторки Ганни Гаврилець, вона дуже органічно обробляє народні твори. Виконуємо композиції Віти Польової, котра з дитинства співала в нашому хорі. Чудовий твір "Алілуя" написав для "Щедрика" Роман Суржа, ми виконували його у Ватикані в присутності папи Бенедикта XVI (у 2005-му хор "Щедрик" переміг на фестивалі "Духовна музика Риму" – "Країна".). Коли виконали цю пісню в Прибалтиці, її почув хормейстер з Японії, одразу попросив ноти, щоб розучити мелодію зі своїм колективом. Почали виконувати твори Валентина Сильвестрова. Ось це музика, на якій потрібно виховувати дітей.
Усі пісні "Щедрика" звучать лише мовою оригіналу. Співаєте не лише українською та російською, а й латиною, англійською, німецькою, французькою, італійською, японською мовами Як вивчаєте з дітьми іноземні тексти? Чи маєте особливу методику?
- Просто не кажу їм, що це складно. Якщо правильно подати, діти готові усе сприйняти з легкістю. А ще маю особливий прийом: пояснюю деякі речі так, ніби їм це вже відомо. Кажу: "Ну ви ж це розумієте, правда?" Усі кивають, погоджуються. А хто не розуміє, потім обов'язково розбирається, бо думає: "Напевно, мені би варто це знати". Їм стає незручно чогось не знати, це стимулює до самостійної освіти. У педагогіці такий підхід називають "проблемним вихованням": перед дитиною ставлять задачу і роблять вигляд, ніби вона вже розв'язана.
Наскільки важко проводити репетиції? Діти – народ усе ж таки непосидючий…
- Теоретично маємо проводити репетиції тричі на тиждень, але повноцінно працюємо лише в неділю, коли ніхто не біжить на навчання чи на роботу. Це фактично цирковий номер – видавати таку якість на сцені з нашими умовами роботи. Коли "Щедрик" виступав у Римі (2005 року хор представив країну на "Днях України у Європі", переміг у двох номінаціях Фестивалю духовної музики, співав для Папи римського. – ред.), мене запросили до конкурсної комісії. Хормейстери провідних світових колективів викликали керівників колективів-учасників, робили зауваження, щось радили, але мені поставили тільки одне запитання: "Як часто ви займаєтесь з дітьми у вашій хоровій школі?" Відповіла, що ми не хорова школа, а лише гурток. І займаємось лише тричі на тиждень. Вони не могли повірити: "Як таке можливо?"
Якщо вже казати про наш час – хоровий спів може здаватись геть архаїчним зайняттям на тлі популярності караоке чи талант-шоу.
- Ці розваги не дають глибоких переживань. А чутливі діти саме такого досвіду й потребують. Хоровий спів, коли твій голос зливається з багатьма іншими - це такий сплеск енергії, який можна порівняти навіть з духовними практиками. Звісно, можна віддати дитину до якоїсь модної школи індивідуального вокалу, заплатити чималі гроші за підготовку до одного з тих телешоу. Але, як на мене, це суперечить тому, що дитина у цьому віці має отримувати. Маленькі дівчата не мають волати жіночими голосами – це просто небезпечно для дитячих голосових зв'язок. Фізіологічно до певного віку вокальний апарат не розрахований на такі навантаження, за дуже рідкісними винятками. Крім того, естрадний репертуар, який там нав'язують, часто псує смак, додає вульгарності. Діти перестають тонко відчувати музику. Боюсь, що скоро похитнеться естетичне сприйняття у величезної кількості українців. На відміну від європейців, у нас надто мало людей розуміють, яким має бути добрий смак. А це слід закладати змалечку і передавати з роду в рід.
Як же ви навчаєте дітей розрізняти чисте звучання і фальш, розуміти музику?
- Гадаю, ми всі від народження все сприймаємо правильно й маємо добрий смак – його просто не треба псувати. Працюємо і над чистотою емоцій. Інколи прошу не перегинати з сентиментами, пояснюю, що музика і так усе висловлює, зробіть простіше – і це буде більш зворушливо. Якщо співають надто солодкаво, кажу: "Так, це, звісно, гарно і приємно, але краса має бути серйознішою". І наводжу у приклад, скажімо, музику Шуберта або Рахманінова. Іноді кажу: "Давайте трохи почаклуємо. Уявіть, що ви здалеку чуєте, як звучить наш спів". Тоді уважніше прислухаються до чистоти звуку. Коли розбирали твір Валентина Сильвестрова, пояснювала: "Уявіть, що десь б'ють у дзвони, повітря прозоре, на вітру колишуться берізки". Хтось одразу каже: "Це як на картинах Левітана". Коли розуміють настрій твору, то і співають зовсім інакше.
Якось одна з моїх учениць мені зізналась: "Коли співаю Шуберта, я кудись відлітаю". Ось так дитяча душа відчуває справжню музику. Не дарма музичні терміни "інтонація", "гармонія" і "фальш" отримали ще й ширші значення.
Виходить, хоровий спів загалом впливає на розвиток дитини навіть на фізичному рівні?
- З погляду фізіології, завдяки співу краще розвиваються органи дихання. А у підлітковому віці від здорових бронхів залежить навіть гормональний фон організму. Багато дітей у хорі з кожним роком розквітають – коли розкривається внутрішня краса, то й зовні в них відчуваються благородні риси, грація. А з погляду психології, у хорі дитина дуже правильно соціалізується, вливається у колектив. Часто до нас приходять діти-інтроверти, доволі стримані у своєму звичному оточенні. І саме у співах їм легше вилити все невисловлене, розкритись так, як не можуть ані вдома, ані в школі. Було декілька дітей настільки мовчазних, що батьки починали за них хвилюватись. За певний час приходили й дякували. У дітей з'явились більш відкриті реакції, вони стали більше спілкуватись. А комунікабельність розвивається ще й тому, що музика – це мова спілкування, яка дозволяє розкриватися, але залишатися достатньо захищеним. У спільній творчості легше проявляти власний потенціал. До того ж, навіть складні репетиції – чудовий антистрес. Справжня музика завжди піднімає людину над буденними ситуаціями. А ще завдяки вивченню вартісних музичних творів діти стають більш ерудованими, а на гастролях відкривають для себе світ, починають цікавитись історією, культурою, мовами.
Є якісь конкретні рекомендації – як краще готуватись до виступів?
- Потрібні здоров'я та правильний режим. Корисною є дихальна гімнастика. Перед співом не варто переїдати, пити холодні чи газовані напої. От після виступів можна влаштувати свято сміху і морозива.
За ці майже півстоліття "Щедрик" став фактично культурним консулом України, а й досі залишається самодіяльним гуртком. Чи можливо змінити цей статус?
- Хотілось би бачити "Щедрик" хоровою студією при Міносвіти. Для цього вже навіть є програма. Тоді склад хору став би стабільнішим – новачкам не так просто прийти і одразу вивчити наш складний репертуар. І це важливо для батьків – побачивши навчальний план, вони зрозуміють, що тут діти отримують більше музики, ніж у будь-якій спеціалізованій школі. У студії учням викладали би сольфеджіо, музичну літературу , вони би грали на музичних інструментах. Недарма саме на хорах базується вся музична освіта у Європі.
Що кажуть чиновники?
- З проханням отримати статус студії ми звертались у всі інстанції. Та в нашій зашкарублій владі ніхто не йде назустріч. Можливо, немає кому оцінити, на якому рівні виступають ці неймовірні діти.
Маріанна Сабліна
Народилась у Києві 12 травня 1961 року в родині видатних музикантів. Батько - Роман Ісаакович Кофман, композитор, літератор, з 2012 р. - головний диригент Симфонічного оркестру Національної філармонії. Мати – Ірина Миколаївна Сабліна, 1971 року заснувала хоровий колектив "Щедрик", яким керувала до 2004 року. Маріанна Романівна співала у хорі з восьми до п'ятнадцяти років, 1971 стала його хормейстеркою. 1986 року завершила навчання у київській консерваторії. Через три роки одружилась з учнем Романа Кофмана, відомим диригентом Айдаром Торибаєвим, 1991-го у народився син Андрій. З 2005 року Маріанна Сабліна є художнім керівником хору "Щедрик". Сьогодні колектив входить до п'ятірки найкращих дитячих хорів світу.
8 
35413
Коментарі
1