Сьогодні, коли Україна знаходиться чи не в найскладнішій ситуації за всю її нову історію, практично перебуваючи в стані війни, питання адекватності осіб, які приймають управлінські рішення, як і питання ефективності економічної політики країни, виходять не просто на перший план, а стають фактором виживання держави.
За таких обставин країна не може дозволити собі подальшого торжества некомпетентності, корупції чи злочинної бездіяльності своїх "топ-менеджерів". Якщо раніше, в умовах нехай "поганого", але все-таки миру, нездатність керівників держави до ефективної роботи призводила "лише" до подальшого збільшення і без того очевидних соціальних проблем, то сьогодні на кону стоїть питання можливості подальшого існування України як такої.
Звісно, зовнішня агресія до України істотно ускладнила роботу вітчизняної економіки. Але на те ж і уряд, щоб вирішувати проблеми, які виникають. Не всі з яких, будемо відверті, можна "списувати" на війну.
Наведемо кілька цифр. Наприклад, падіння продемонструвала не лише промисловість (що, дійсно, локалізована в проблемних східних регіонах), але навіть сільське господарство (–3,9%), яке в попередні роки завжди виконувало роль локомотива зростання економіки України (наприклад, у І півріччі 2013 року сільськогосподарське виробництво зросло на 15,4%). Особливо складна ситуація — у галузі рослинництва, що скоротила обсяги виробництва на 30%. Виробництво цукру в Україні впало на 76,5%.
Водночас посилення податкової політики та глибока девальвація національної валюти призвели до згортання як внутрішньої, так і зовнішньої інвестиційної активності. Капітальні інвестиції за I квартал 2014-го скоротилися на 23,1% порівняно з 1-м кварталом 2013 року.
Безумовно, час випробувань — це й час єднання народу перед обличчям зовнішніх загроз. Однак чи означає це, що слід відмовитися від критики рішень, прийнятих людьми у владі? В авторитарних і тоталітарних суспільствах, на кшталт путінської Росії — це саме так. Але чи може це правило практикуватися і в Україні, що стала на шлях демократії? Звісно, ні. Вказати керівництву країни на помилки й вимагати від нього адекватності та ефективності — це не тільки право, а й обов'язок демократичного суспільства. Особливо в умовах, коли ціна неефективності і помилок — висока як ніколи.
На цьому тлі дедалі голосніше звучить і голос опозиції, що не ставить владі палиці в колеса, але залишає за собою право конструктивної критики.
— Депутати Партії розвитку різних рівнів буквально щодня чують від знайомих підприємців про збереження колишніх і появу нових корупційних схем, мовляв, знову дзвонять із податкових і вимагають сплатити податки наперед, — каже Олександр Туісов, член політради Партії розвитку України.
Навряд чи події, які призвели до зміни влади в Україні, припускали, що нові проблеми в новій країні вирішуватимуться старими методами.
І тому, доки не підуть у минуле старі підходи, що українське суспільство відкинуло, поваливши колишню владу, говорити про побудову нової країни зарано.
5 
35413
Коментарі