Політика популізму однаково поширена в Україні та Італії. Доволі популярними є комуністичні партії. Обидві країни терпляче ставилися до економічної та політичної корупцій. Італія почала боротьбу з ними у 1970-х. Україна так і не пішла далі декларацій. Тісний вузол корупції, політики, держави та бізнесу на Донбасі дуже нагадує середовище, на чолі якого стояла правляча в Італії з 1940-х до початку 1990-х Християнсько-демократична партія.
Загалом подібностей між українцями та італійцями іще більше.
По-перше, схожа жага до життя. Просто відвідайте "Карибський клуб" у Києві, де грають латиноамериканську музику, або зверніть увагу на подібний безрозсудний спосіб керування авто. Латини і слов"яни не вбачають в алкоголі зла. У більшості канадських провінцій та трьох скандинавських країнах придбати алкоголь можна лише в державних крамницях. Цього не скажеш про Україну чи Південну Європу.
По-друге, сімейне життя в латинській і слов"янській культурах частково виконує роль, із якою не справляється держава. Українці й італійці більше схильні спиратися на родинні зв"язки, оскільки держава не надає необхідних послуг. Вони значно палкіше довіряють кумам, дядькам і кузенам. Коли українець отримує високу посаду в столиці, а італієць переїжджає до Брюсселя, вони поводяться приблизно однаково: беруть із собою сім"ю та намагаються забезпечити всіх роботою. Ця практика неодмінно призводить до корупції, адже отримання нової посади вимагає "плати за консультацію" чи "подарунка".
По-третє, італійці могли б навчити українців багатьом способам ухилення від сплати податків, бо не вірять у некорумповану державу. У латинській та слов"янській культурах люди переконані, що їхні податки тонуть у корупційних схемах. Тому частка "тіньової" економіки зростає, а ухилення від сплати податків стає глибоко вкоріненою рисою. І хоч більшість українців бажають зниження корупції, вони не хочуть робити це власним коштом. Тому радо отримують зарплату "в конвертах".
Четверта риса — прірва між задекларованими та реальними доходами. Журнал "Eкономік" 24 червня пише: "Ухилення від податків по-італійськи коштує країні приблизно 100 мільярдів євро в рік". Українські політики, напевне, використовують ці методи ще активніше. Бо розрив між бідними й багатими набагато більший, а середній клас — значно малочисельніший. До всього, українські багатії мають вульгарний смак щодо мобільних телефонів, автомобілів, годинників й інших речей, а також більшу схильність хизуватися статками.
Хоч якою сильною стала б політична воля українських лідерів, вони не перетворять Україну на англосаксонську країну. Проте, як свідчать приклади Італії після 1970-х та Грузії після революції троянд, ціла низка заходів можуть змінити країну на краще: зниження рівня злочинності та корупції, підвищення ефективності законодавства та покращення інвестиційного клімату для іноземних бізнесменів.
8 
35413
Коментарі