Хто боїться дерусифікації медіапростору України та лякає суспільство псевдоекономічними обґрунтуваннями на цю тему - нехай розслабиться.
І ось чому:
1. Ще 2008 року в Україні запровадили обов'язкове дублювання українською мовою фільмів, які демонструють в українських кінотеатрах. Чи зруйнувало це український кінопрокат, як дехто нас лякав? Аж ніяк! Минуло вже 7 років, а кінопрокат процвітає. До того ж - розквітла індустрія українського дубляжу. Навіть більше, українську озвучку голлівудських блокбастерів вважають кращою та якіснішою за ту ж російську.
2. Те саме стосується реклами. Казна-коли заборонили робити рекламу російською. Якось це вплинуло на щось? Ні. Просто російськомовна реклама в нас (майже) зникла, от і все :). А та, яку виготовляють за межами України, змушена наймати українські компанії для адаптації реклами для нашого ринку.
3. Майже всі основні українські телеканали (за невеликими винятками, які вас здивують) є (і завжди були) збитковими. Телебачення в Україні (принаймні в тій формі, у якій воно зараз існує) - це не бізнес. ТБ - це такий олігархічний актив, який ті чи інші ФПГ дотують та фінансують лише задля того, аби мати певний медіа-вплив на суспільство. А отже, якщо раптом дерусифікація якось вплине негативно на платіжний баланс тих чи інших телеканалів, ніхто, крім їхніх власників-олігархів, цього не помітить.
До того ж, якщо навіть кількість телеканалів в Україні раптом скоротиться, ніхто плакати не буде.
По-перше, така кількість каналів, що існує зараз, нам і не потрібна. Хай краще залишаться 3-5 великих якісних каналів та 10-20 дрібних спеціалізованих. Ну, і ще, може, з десяток місцевих. Цього цілком достатньо для такої країни, як наша. По-друге, нові покоління все одно майже не дивляться ТБ. По-третє, якщо бізнес є неефективним, то це не бізнес - шукайте інші, сучасніші моделі.
Що ми розуміємо під дерусифікацією медіапростору?
Усе просто: російська мова має припинити домінувати в етері та друкованому слові. Як цього досягти? Запросто: так само, як і з дублюванням кіно, законодавчо заборонити "мовну шизофренію". Це коли під час перегляду телепередачі глядач постійно чує кілька мов одночасно:
- усі оголошення, голосові чи текстові, усі виступи ведучих, усі закадрові промови в етері мають бути державною мовою;
- якщо людина, у якої беруть інтерв'ю, гість студії, учасник передачі тощо, говорить іншою мовою або суржиком (це його право), то телеканал повинен вокально (НЕ субтитрами) дублювати це українською мовою - так, як він це й робить, коли людина говорить англійською чи іспанською, проте чомусь не робить, коли звучить російська. Так, багато хто з нас знає російську, але це не означає, що її знати МУСИТЬ кожен, хто дивиться українське ТБ.
Ось і все.
Закон + суворий нагляд із боку Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Якщо канал чи радіостанція систематично порушує закон - попередження, а потім позбавлення ліцензії. Елементарно!
Те саме загалом стосується й преси. Але там усе ще простіше: пишіть українською, перекладайте те, що в оригіналі було іншою мовою. Усе.
І жодні права окремих людей не зазнаватимуть утисків: кожна конкретна людина може сама обирати, якою мовою вона хоче спілкуватися. Це її конституційне право. От тільки публічний медіа-простір має бути україномовним, як того й вимагають українські закони та Конституція навіть у поточних їхніх редакціях.
До того ж це не потребує жодних додаткових витрат із держбюджету. Виконання лягає на плечі телеканалів. Отже, вони вже нехай самі вирішують: витрачати кошти на синхронний дубляж усіх і вся чи, може, простіше не брати на роботу журналістів і ведучих, які не можуть два слова українською сказати. І чи запрошувати до студії людей, які не володіють державною мовою. І чи не попросити чемно тих, хто володіє, поспілкуватися на камеру державною...
7 
35413
Коментарі