— У мене в холодильнику 15 літрів березового соку, — каже один із лідерів опозиції на Черкащині, депутат Уманської міськради Максим Поляков, 30 років. — По 3 літри випиваю щодня — так очищую організм. Сік купую в директорки школи у селі Велика Севастянівка. У неї в дворі ростуть чотири берези.
Поляков погоджується показати свою холостяцьку квартиру в Умані на вул. Жовтневої Революції. Із заднього сидіння чорної "тойоти" забирає пакунок із цукерками.
— Буду вас пригощати, бо в мене нічого приготованого дома нема.
Двокімнатне помешкання на дев'ятому поверсі. Тамбур спільний із сусідами. На стелі видно тріщину і сліди від води.
— У нас тут дах протікає, — розповідає господар, відмикає двері. — Ремонтували, але пішли дощі, й знову те саме. А ще, буває, баки з водою можуть потекти, які на даху. Їх усі мають, хто на верхньому поверсі живе. В Умані вода подається три години вдень і ввечері. Коли приходиш додому після дев'ятої вечора, води нема. Тоді рятує бак. Кілька разів я сусідів знизу затоплював. Якийсь механізм ламався, вода вся йшла мені в квартиру і їм. Відшкодовував витрати на ремонт, а тоді застрахував квартиру. Після того, як почав платити страховку, баки не ламаються, — сміється.
Депутат іде на кухню варити каву. Одна стіна кімнати прикрашена сувенірними тарілками з різних міст України та з-за кордону. На холодильнику багато магнітів. Плита чиста, порожня. Посуд складений у шафах. Із їжі на столі — стільники, абрикосові кісточки, оливкова олія, 3-літрова банка меду.
— Намагаюся їсти все натуральне. Вощину їм щоранку, її заготовляє староста церкви у селі Собківка. На зиму взяв собі три рамки, — ножем відрізує невеликі шматочки, щоб не розтікся мед. Пропонує скуштувати. — Зберігаю в холодильнику зараз. Зимою виносив на балкон. Коли сонце пригріє, то від талого воску запах у квартирі — як на пасіці. Абрикосові кісточки дає товариш, з яким ходжу в баню. Їх розбиваю і їм серединку, дуже смачно. Чай п'ю з трав, які ростуть у нашому регіоні. Знаю травників, які цим займаються, купую тільки в них. Готує мені мама, вона живе в одному із сіл недалеко від Умані. Знає, що не їм майонезу і всього штучного, з фарбниками. У їжі я невибагливий — борщ, суп, каші різні. Зранку можу сам зварити вівсянку, а так не готую.
Запрошує до вітальні. Вмикає плазмовий телевізор. На тумбочці під ним кількадесят дисків із фільмами. Під стіною білий шкіряний диван із кріслом. Посередині — журнальний столик із темного дерева. На ньому — плетена з лози лампа, всередині якої підсвічник. Біля телевізора під стіною кілька дерев'яних статуеток масаїв, дерев'яний спис у натуральну величину.
— Дві фігурки вкрали, коли вертався додому із Найробі. На турецьких авіалініях узагалі розгубився багаж. Половину розікрали, але, слава Богу, не моє, а дівчини. Найбільше переживав за цих масаїв, бо на базарі годину за них торгувався.
На одній із колонок стоїть листівка до Дня закоханих, підписана від руки.
— Дівчина її туди поставила, то я й не прибирав. Їй приємно, що подарунок на виду, — говорить Максим. — Для мене сім'я — це все, але поки що не можу дозволити собі дружину і дітей. Буває, що по три-чотири дні мене немає, то в Києві, то в Черкасах. Жодна жінка не стерпить такого, щоб чоловіка не було дома ні в будні, ні на свята. Під час виборів довелося б і жінку, і дітей вивозити з міста. І боротися було б складніше, коли знаєш, що погрожують не лише тобі. Зараз мені немає чого втрачати, а коли маєш сім'ю — все міняється.
При вході до спальні висить великий лук.
— Зсохся, а раніше з нього стріляв. У мене ще багато таких речей, які стріляють, — сувеніри. Привіз з Африки колись. Якби був будинок, то міг би оформити окрему кімнату.
У кутку — тумбочка, на ній десяток ароматичних свічок і наручний годинник спортивного стилю.
— Друг подарував. Я в забобони не вірю: треба читати Біблію і жити по ній. А оці дурниці, що мусор не можна ввечері виносити, бо грошей не буде... Якщо їх немає, то й не буде, хоч цілий день носи сміття, — сміється. — Раніше збирав колекцію рушників, вишитих в Уманському районі. Дома розмістити їх не було де, тому роздарував. Робити подарунки люблю більше, ніж отримувати. Здивувати мене важко, але іноді друзям це вдається. Більшість того, що дарують, везу до мами. Якось вручили картину, де я в гетьманському одязі з булавою.
Максим Поляков планує звести власний будинок. Хоче, аби поряд жила його мати Ольга Іванівна.
— У мене багато друзів будували будинок і недалеко чи купували, чи споруджували ще один для батьків. Я думаю, що це правильно. Родина має бути разом. До цієї квартири не ставлюся як до дому. Тут я ночую. Більше часу провожу в машині чи на зустрічах.
Коментарі