Мій німецький приятель Олаф пише роман. Дія його відбувається у міжвоєнному Києві. Як чоловік акуратний він не може собі дозволити просто віддатися фантазії, тому збирається приїхати і все подивитися сам. Звісно, йому доведеться побачити не лише те, по що він приїхав. Але все йому тут насправді не потрібно.
Олафа цікавлять лише під'їзди та квартири перших соціалістичних новобудов, які вціліли після Другої світової. А якщо пощастить, то й залишки колишнього побуту — старі труби, багаторічні нашарування фарби, меблі та речі. Справжнім подарунком долі він би вважав зустріч із людиною, яка бачила той Київ на власні очі й зберегла тверезий розум, щоби про нього розповісти.
Це зовсім не те, що переїхати з Троєщини на Печерськ
Мені страшенно кортить прочитати цей роман. Уже навіть тому, що мало кому вдавалося по-справжньому вхопити дух сучасного Києва, який для багатьох письменників служив або місцем кар'єрного підвищення, або осоружним засланням, або спальним мішком. Тобто залишався назавжди чужим, вимушеним містом, де можна було облаштувати свій побут і далі собі писати про хату край села чи вірші про полонину.
Олаф — корінний берлінець. Він знає і любить своє місто, як мало хто з киян — уявних чи реальних — любить Київ. Любить настільки сильно, як людина, що свого часу втекла зі східної його частини в західну. Мене завжди цікавила ця фантастична зміна. Як можна переїхати з однієї частини до іншої й потрапити в цілковито інший світ? Це зовсім не те, що переїхати з Троєщини на Печерськ, де різний культурний шар і висота стель. Це водночас ніби побував у двох різних вимірах, не виходячи з квартири.
У цій історії я вбачаю дивну іронію. Колись земляки Олафа розбомбили і знищили вщент Київ. Тепер він приїздить сюди, аби бодай в уяві його відбудувати. Не знаю, чи живе в ньому якийсь комплекс провини. Можливо, я наважуся в нього про це спитати. Щоб хоч якось почати спокутувати свій.
5 
35413
Коментарі
30