Допомагати чи ігнорувати? Країна потребує зусиль кожного з нас
Війна не передбачила індульгенцій. Просто тому, що ми всі живемо у країні, яку намагається знищити ворог. Як бути?
Одна з найбільших проблем нашого часу - це рівняти всіх під одну гребінку. Якщо військовий - то герой, якщо виїхав у Європу - то зрадник. Насправді, серед військових купа різних покидьків, які можуть втекти, вкрасти набої і вбити поліцейського на блок-посту. А серед тих, хто виїхав - купа тих, хто купляє машини, дрони, донатить тощо. Однак, ці полярності знищують і обезціннюють багато хорошого і правильного з обох сторін.
Жінка в Польщі кричить "Чого мій чоловік має служити, сама б...дь служи", і ми всі обурюємося цим фактом. І разом з цим - одразу знецінюємо всі ті мільйони доларів наданої допомоги нашими людьми в Європі. Ще більш важливо було, коли тисячі українців виходили на мітинги і тисли на іноземні уряди з наданням допомоги. Напвесні 2022 року, коли у нас практично запасів снарядів було не більш, ніж на 10 днів - це зіграло особливу роль в переломі війни. То ж де та межа, за якою можна судити?
...цією межею є різниця між участю та індульгенцією. Так, не всі можуть стати штурмовиками чи пілотами. Зрештою, не всі можуть стати військовими, хоча в ЗСУ точно знайдеться місце для кожного. Однак абсолютно всі можуть брати участь і робити свій внесок в нашу перемогу
Для мене цією межею є різниця між участю та індульгенцією. Так, не всі можуть стати штурмовиками чи пілотами. Зрештою, не всі можуть стати військовими, хоча в ЗСУ точно знайдеться місце для кожного. Однак абсолютно всі можуть брати участь і робити свій внесок в нашу перемогу. Повірте, вам будь-який військовий скаже, що сьогодні волонтер, який привозить десятки fpv - не менш цінний, ніж піхотинець на позиції. Вам будь-який волонтер скаже, що людина, яка донатить не менше 10 тисяч гривень на місяць або просто 40-50% свого доходу - не менш цінна, ніж волонтер, який об'їжджає передову і привозить fpv. Тому знайти своє місце у війні - це брати в ній участь, наближати перемогу, хай навіть не в пікселі.
Участь - це про жертву, про обмеження себе в чомусь. Мій знайомий айтішник продав автомобіль, задонатив всю суму на ЗСУ, бо прийняв рішення до завершення війни відмовитись від авто. В 2022 році в нашій ініціативі "машини для фронту" одним з найактивніших водіїв була Анастасія Бурмістрова, яка щотижня брала з собою сина і відвозила автомобіль на фронт. Тому якщо кожен з нас почне у чомусь себе обмежувати і брати участь - наші можливості виростуть в десятки разів. Зрештою, може статись, що рано чи пізно багатьом доведеться ухвалити рішення стати військовими. Не всі, хто взяв до рук зброю в лютому 2022 зробили б це, якби орки поперели тільки на Авдіївку.
...коли людина кричить "хай депутати воюють", " мені країна нічого не дала", "досить того, що я плачу податки" - це про індульгенцію. Людина придумує аргумент, щоб виправдати своє боягузтво, замість того, щоб знайти своє місце у війні.
Втім, коли людина кричить "хай депутати воюють", " мені країна нічого не дала", "досить того, що я плачу податки" - це про індульгенцію. Людина придумує аргумент, щоб виправдати своє боягузтво, замість того, щоб знайти своє місце у війні. Така людина не збільшує наші шанси на перемогу, і що найсмішніше - не збільшує свої шанси на нормальне життя. Коли я бачу, як радіє якийсь ухилянт, що втік в Європу - я йому відверто співчуваю, бо чудово бачив життя європейських іммігрантів. Життя на задвірках бандитських районів, робота вантажника чи в полі, все життя не мати шансів на власне житло. Бути безправним у країнах, де перемагають ультраправі з антимігрантською риторикою - це огидне життя. У ньому більше шансів залишитись живим, але дуже мало нормально жити.
Держави ще з часів давніх греків створюють громадяни, які беруть на себе відповідальність за участь в їхньому існуванні. Кожен з нас визначається сьогодні, в найважчий час для нашої держави, є він громадянином чи ні. І це визначення буде працювати не тільки на цей момент, а й після війни, в якій так чи інакше існування нашої держави ми вже відстояли.
Коментарі