Висока логіка верховної влади
Післямова до Протоколу про перемир'я, який Україна підписала сама з собою
Українська політика для мене, куди б ткнувся, – темний ліс. Навіть гірше, у лісі мох росте і можна зорієнтуватися хоча б куди йдеш. А куди йдемо ми, точніше – куди нас ведуть, без моху не розбереш. І логіки у діях влади не зрозумієш: вона або дуже премудра й не на кожну голову розрахована, або вона не завжди є.
От, приміром, підписали у Мінську Протокол про перемир'я – і я наївно зрадів. Хоча й не на повну зрадів: Росія поставила закарлючку як посередник, тобто стороння особа, хоча "перемирюватися" слід саме їй і у першу чергу. Вона ж і затіяла кров на Донбасі, і воює тепер, не шкодуючи ні живої сили, ні передової техніки. Поставить підпис путінський посланець – є сенс й іншим під'їздити, а ні – лише папір зводити, війна не вляжеться. Так мало бути за житейською логікою.
Те, що випхнуті Кремлем на перший план хлопці від ДНР і ЛНР не тягнуть на воюючу сторону, видно було не лише Кучмі, який сидів навпроти, а й тим, кого у тому залі не було. Зокрема й мені. Але перетерпів. Та потім почалося взагалі казна що, і я замість розуміти почав губитися.
Встромлених у землю багнетів я від росіян з їхніми найманцями не чекав. Але ж, сподівався, бодай вигляд робитимуть миролюбний або казатимуть згідно з мінським Протоколом. А вони – навпаки. Ледве сплив перший тиждень бойового перемир'я, як на світ Божий вийшов такий собі "спікер" "верховної ради ДНР" Борис Литвинов і заявив від імені збройної громади: "прем'єр-міністри" ДНР та ЛНР Олександр Захарченко та Ігор Плотницький "не були безпосередньо учасниками тристоронньої зустрічі". "Вони були свідками цієї справи".
Тобто, виступали у тій ролі, що й Росія в особі Зурабова.
Що тоді терористичні сепаратисти робили у Мінську і як слід розцінювати підписи під документом? Виникло логічне запитання. Почули ми відповідь і на нього: "Уважно слухали, що там відбувається, і прийняли до відома те, про що домовилися три сторони". А "розписалися в тому, що прийняли до розгляду протокол, який викликає багато питань". І взагалі на зустріч сторона терористів погодилася виключно "з поваги до ініціатив президента Росії Володимира Путіна". Тож Протокол про перемир'я є для них лише "протоколом про наміри, по кожному з 12 пунктів треба сідати і розмовляти", а "виконувати їх зараз не представляється можливим".
На мою прямолінійну логіку вийшло, що у Мінську був лише один переговорник – Україна, всі інші – спостерігачі, які "уважно слухали". Відтак правомочним і свідомим є лише один підпис – України. Й оті 12 пунктів добровільно і в односторонньому порядку навісила на себе виключно Україна. Сама й у односторонньому порядку й має виконувати. Особливо – пункт про перемир'я і виведення військових підрозділів. А інші сторони – і Росія, і терористичні й озброєні до зубів ДНР з ЛНРою, і присутнє при підписанні європейське співтовариство мають лише спостерігати і контролювати, оскільки всі вони – спостерігачі. Що зрештою й відбувається.
Але й цю політичну з нашаруванням дипломатії абракадабру я в голові якось уклав. Бо мав надію на єдино вірну, на мій погляд, реакцію української влади після такого уточнення позиції сторін. Проте почався ще більший абсурд, ніж переговори з самим собою з підписанням відповідного документу.
Президент укупі з командою неначе одразу оглох і осліп, аби і не чути заяви терористів, і не бачити, адже її було не лише мовлено, а й надруковано. Порошенко на виконання зазначеного Протоколу спішно почав готувати проект масштабного Закону про особливий статус захоплених бойовиками територій, "які де-факто є елементами децентралізації з повним і безумовним дотриманням суверенітету, територіальної цілісності і незалежності нашої держави, з гарантованою належністю державі всіх основних атрибутів, включаючи зовнішню, безпекову, правову політику"; прикордонники розпочали роботи зі створення "смуги безпеки вздовж лінії розмежування" на сході України, за для чого здійснюють рекогносцировку (виїзд на місце майбутнього розміщення нових підрозділів прикордонної служби) районів розгортання прикордонних підрозділів в смузі безпеки вздовж лінії розмежування"… І ніхто з такої абсурдної з точки зору логіки активності не дивується. Навпаки: Верховна Рада готується розглядати президентське подання, а Кабінет Міністрів – вишукує гроші для розмежування…
Й лише спостерігачі дотримуються обраної ролі. ЛНР і ДНП критикують нашу центральну владу, яку до речі, не визнають як і мінський Протокол, і нарощують претензії. І регулярно разом з Росією обстрілюють українських військових, періодично переходячи в наступ, адже Порошенко пообіцяв віддати під "особливий статус" усі території, які будуть захоплені на момент вступу в дію щедрого до загарбників Закону. Тобто Росія не лише не демонструє "реальних свідчень того, що вживає заходів по деескалації ситуації на Донбасі", як офіційно оцінило її дії МЗС України, а нахабно зберігає в Україні і війська свої, і зброю. Не порушуючи при цьому мінського Протоколу, бо вона спостерігач.
Кажу ж, я не годен збагнути такої логіки.
Коментарі