Молитися за мир пізно - моліться за перемогу!

Хороший генерал ніколи не готується до старої війни.
Натомість російська верхівка саме це і робить. В Криму розігрується грузинський (абхазський) сценарій.
Враховуючи різницю в масштабах, географії, політичній обстановці та інших стратегічних опціях, ця затія приречена на провал.
Крім того, еволюція українського суспільства, та наслідкова революція в державі запалили вогнище, яке мало перекинутися на Білорусь, Росію і Казахстан за кільканадцять чи кілька десятків років. Натомість, як наслідок агресії проти України, воно перекинеться на них вже найближчим часом.
Ментальність московської держави, на жаль, розуміє лише силу. Її вона і отримає у відповідь на той безпредєл, який зараз відбувається. Але відмазатися як після Конотопської битви не вдасться. Процес пішов. Вогонь їсть світову імперію зла, яка чотириста років заперечує саме наше існування. Залишається лише підлити в це вогнище лукойлівського палива...
Як же ми недооцінювали силу режиму і жагу крові, яка виникала при небезпеці втрати влади як джерела безконтрольного збагачення і безкарності за всі злочини!!!
Чіпляючи червоно-чорний стяг на флагшток біля Кабміну 24 листопада ми й не думали, що за три місяці не просто постанемо у вирішальному герці антикримінальної революції під свист бойових куль, а ще й зійдемося у виснажливому позиційному протистоянні з кремлівськими пігмеями, які задіють в ньому 150 тисяч армії. І все це при кволості Заходу.
Самотужки ми подолали бандитів-клептократів, а тепер ще й мусимо своїми силами стримувати кремлівського агресора.
Таке вже точно не забувається і дуже цінується. Є якась магія в тому, що в 1991 році нам все дісталося дарма, а наша спільна мати одних народила і виростила, а решту з ними виховала, готуючи нас всіх до нашого армагедону – битви зі злом, яке знищувало нас сотні років, боротьби за те, що не втрачається після перемоги, відновлення найкращих елементів генетико-ментального коду, який робив з наших предків тими, ким ми сьогодні прагнемо стати і на кого перетворюємося. Вірніше, на тих, ким завжди мали бути, адже цей кодекс у нас завжди намагалися вкрасти. Сьогодні ми його повертаємо, щоб вже ніколи не втратити.
Опцій та варіантів розвитку подій, рівно як наслідків дуже багато. Ця війна, більше інформаційна, а у фізичну переходить залежно від того, на яке безумство зважаться кремлівські пігмеї. Вірогідно, скоро ми на власній шкурі відчуємо всю "любов" "братнього народу". Нам лиш залишається продемонструвати нашу пристрасть у відповідь. Бойовий запал окупантів дуже швидко спаде, коли їх матері почнуть отримувати труни зі своїми дітьми, а наш тільки посилиться, коли наші матері почнуть отримувати труни зі своїми синами. Це не побажання. Це скоро може стати буденною реальністю. Тоді всі збагнуть ціну того протистояння і баланс сил сильно зміниться...