"Ведь все мы русские"

?Ніколи не думав, що з мовною дискримінацією зможу зіштовхутися в Європі. При чому йдеться саме про українську і російську.

Нещодавно у нас на сайті схожу ситуацію описував нардеп В'ячеслав Кириленко. Він обурювався, що екскурсії Києвом неможливо послухати рідною мовою. Мене подібне спіткало в Італії, коли їхав у Соренто.

Через знайомих знайшов нібито українську турфірму у Римі, де працюють наші менеджери, через яку їздять відпочивати українці-заробітчани. Зрадів, що вперше в чужій країні не доведеться слухати розповідь італійською, англійською чи російською.

Нас зустріла організатор поїздки — вона ж екскурсовод. Її рідна — українська, родом — з Тернополя. Чудова жінка, якби не одне "але".

Із 35 пасажирів, крім українців і двох італійців, у автобусі було з десяток росіян.

"Сегодня экскурсия будет на двух языках — русском и итальянском, — оголосила вона на початку поїздки. — С нами едут ребята из Москвы. Давайте поприветствуем их! (усі плескають в долоні). Очень хорошо, что мы все вместе, ведь все мы русские. Имею ввиду, что мы все бывший Советский Союз".

Для мене це було так само дико і принизливо, як читати біля входу у музей у Флоренції оголошення: "Вхід для резидентів ЄС — €5, для решти — €10". Почуваєшся другосортним.

Не можу сказати, що надто стурбований мовним питанням, бо живу у білінгвному Києві, маю багато знайомих зі Сходу, нікого не прошу і не змушую переходити у розмові зі мною на українську. Але чомусь не віриться, що у Москві через толерантність, повагу або братську любов гід перейшов би на українську.

Перед Соренто у автобус підсіла екскурсовод, яка безпосередньо знала це місто. На гірській дорозі ми потрапили у затор, була спека і зламався кондиціонер.

Вона нас заспокоювала: "Прорвемся! Ведь мы же русские, а русские не сдаются".

У людей явні проблеми з самоідентифікацією. Говорили на усіх мовах, крім тої, якою говорила більшість.

Хочеться вірити, що це лише чергове радянське загострення перед травневими святами.