З новим снігом!
Перший сніг цього року випав дуже навіть символічно — на старий новий рік. Дорослі говорили: "Нарешті!", а діти бігли ліпити снігових баб.
Здавалось, що цих замерзлих кристаликів води, які сиплються з неба, чекали ніби якогось дива. Це диво чекали, щоправда, ще в грудні, потім сподівались, що воно станеться на Новий Рік, опісля — на Різдво. І навіть, коли на Багатий вечір щедрувальники ходили в столиці по асфальту, всі не переставали вірити, що диво таки станеться.
І воно сталось. Шкода хіба, що вже наступного дня сніг ледве не зненавиділи водії та пасажири рейсів, які стояли в заторах. Проте перший сніговий вечір 14 січня був справді дивовижний. Це нагадувало гарний спокійний фільм родом з дитинства. Щось було таке просте й чисте в тих сніжинках, які незграбно летіли на землю, що вірилось, ніби дива існують, а одне з них трапилось ось тут, біля нас. І хочеться його якось продовжити, не пропустити. Таки є щось магічне й незрозуміле в цих кристаликах.
І є щось магічне в тому, що українці, не зважаючи на скептичність, можливо навіть, депресію та цинічність, вірять у казку або просто щось добре. Вірять у диво, яке обов'язково збудеться. І ми вміємо чекати на нього. Хтось може бурчати, хтось казати, що це диво зовсім непотрібне, а хтось лише посміхатись, але все одно всі вірять у краще.
Є таки щось незрозуміле, але дивовижне в нашому чеканні. З новим снігом!
