Якщо виходити з теорії революційних процесів, то в Україні безперечно наявна революційна ситуація. Це виражається у надзвичайно високому рівні недовіри до чинного уряду, відсутності правової легітимності всіх без виключення центральних органів влади. Вони її втратили після скасування конституції 2004 року, а уряд був сформований коаліцією, яка не мала права це робити. Більшість рішень, що приймаються органами державної влади, не знаходять підтримки з боку українського суспільства.

Основним чинником виступає фактична відмова від демократичного способу зміни влади. Ми вже сьогодні можемо стверджувати, що проведена виборча кампанія ніяк не відповідає принципам закладеним у законодавстві. Переконаний, що буде найбільший відсоток фальсифікацій за всі часи незалежності. Власне для цього були сформовані комісії через технічні партії представниками "регіоналів" там, де майже немає представників опозиції.

Щоб повторити 2004 рік, достатньо 30-50 тисяч киян. 29 жовтня вони могли б розпочати безстрокову акцію протесту десь у центрі Києва. Точніше це мав би бути 2003 рік в Грузії, коли були сфальсифіковані парламентські вибори. У наслідок протестів скасували не лише вибори, але й президент Шевернадзе подав у відставку.

Немає підстав для того, щоб політична партія виступила централізовано організатором цього процесу. Тому має бути тільки самоорганізація, як і у 2004 році, але без мінімального забезпечення з боку політичних сил. Це пов'язано з тим, що політики фінансово виснажені цією кампанією, у них зараз немає великих грошей. Говорячи більш відверто, деякі лідери опозиції просто не мають бажання перемагати, бо вважають, що економічна ситуація в країні не сприятиме популяризації переможців. Тому розрахунок іде на те, щоб дати докерувати країною Партії регіонів до президентських виборів. Це дещо безвідповідально й недалекоглядно, бо намір Партії регіонів сформувати конституційну більшість буде реалізований у випадку, якщо не буде протестів. В іншому випадку конституційна більшість зацементує режим і демонтувати його буде дуже складно.

Революція складається не лише із чинника вулиці, але й зі зміни еліт на ті, які готові на війну з системою. Якщо не зникне олігархат, як не просто великий капітал, а як окупаційний інструмент, то в країні змін не відбудеться. Це загроза не лише для національної безпеки й державності, це фактично загроза нашому добробуту. Ця модель спрямована на викачування ресурсів з України.

В України, як у самостійної держави, яка хоче мати свій шлях, іншого вибору немає. Потрібно чітко розуміти, що є корупційно-кримінальна чиновницька команда, яка здійснює контроль за стратегічними підприємствами. Вона однозначно буде зберігати свій вплив на політику в Україні, поки зберігатиме контроль над підприємствами.

Серед опозиційних і незалежних кандидатів трапляються порядні люди, які дійсно хочуть щось змінити в країні. Проте це їхні поодинокі бажання, а не загальна позиція. Хоча є різниця між авторитарною Партією регіонів, її сателітами і корумпованою, але демократичною опозицією. В Україні не було всіх бажаних свобод і економічного зростання, але були чесні вибори і можливість змінювати владу, створювати альтернативу існуючим політичним силам. На сьогоднішній день такої можливості немає і далі таких можливостей буде менше.

Олександр ДАНИЛЮК, координато Громадянського руху "Спільна справа", колишній координатор Податкового Майдану

×