Те, що значна частина наших людей, а точніше переважна їх більшість знаходиться у глибокому полоні у нав'язаних їм ззовні уявлень і стереотипів у сприйнятті навколишнього світу, добре відомо. Із наближенням преси до народу, такими стали і практично усі вітчизняні журналісти.

Особливо це кинулося в очі учора, коли представники вітчизняної преси перебували у Таллінні заради висвітлення футбольного матчу Естонія – Україна. Майже кожен вишукував довкола себе тих самих естонців із російських анекдотів які нібито дуже неквапливі і розмовляють неприродно розтягуючи голосні звуки. Не знайшовши, все одно наситили свої публікації отими нав'язаними Росією забобонами щодо "загальмованих" естонців.

Насправді ці "загальмовані" за двадцять років своєї незалежності пішли від нас на ці самі двадцять років уперед. Рівень і якість життя в Таллінні цілком європейські, не те що у нас.

Ці ж самі забобони звідкись взялися і в уявленні наших людей про естонський футбол. Мовляв, посіли друге місце у відбірній групі – значить сильні. Насправді збірну Естонії по-справжньому сильна команда повинна перемагати завжди. Досить подивитися на склад естонської збірної. І якщо естонці перемогли сербів, то це більше проблема сербів, ніж заслуга естонців. Колись на Євро прибилися латиші. Ну і де вони тепер? Просто ті, кого вони тоді обіграли, навели у себе лад і повернулись на своє звичне місце.

Тож питання лише у нас самих. Ким ми себе вважаємо у футболі? Мені здається, що за футбольним потенціалом Україна цілком здатна увійти до числа провідних футбольних держав Європи поряд із Італією, Англією, Іспанією, Францією, Німеччиною, Нідерландами, Португалією. Наша відмінність від них лише у тому, що вони називають успіхом виграш титулу. Все що менше – це невдача! І тому вони попереду. Щойно ми станемо такими самими, успіх прийде і до нас.

У цьому сенсі гра проти Естонії так само як і попередня гра проти Болгарії додала оптимізму щодо нашої національної збірної. Питання не у результаті – вага перемог над суперниками такого рівня відома. Справа у грі, яку показали українці. В обох поєдинках вони обіграли(!) суперників, як і належить більш класній команді. Не здобули перемогу, а саме обіграли. Виграли у гру, що зветься футбол.

Чому це не вдалося і матчах із чехами та уругвайцями? По-перше, суперники були більш кваліфікованими. Друге – наша команда була просто зібранням непоганих футболістів, яких саме цього вечора випустили на поле саме у такому складі. Поки познайомились – програли.

Цього ж разу збірна, як у добрі старі часи була київським "Динамо" підсиленим чи послабленим, як кому бачиться, гравцями інших клубів. Зігравши у свій звичний футбол, динамівці разом із тими, хто їм допомагав, без проблем розібралися із суперниками нижчими за класом.

Альтернативи у Блохіна немає. Наступна українська команда, гру якої визначають українці – "Ворскла". Тож вибір тренера був логічним. Залишилось лише приладнати до динамівського механізму деталі у вигляді футболістів "Шахтаря", "Дніпра" та інших команд. І ми отримаємо цілком боєздатну команду, яка може реально претендувати на вихід із групи на Євро-2012. Про щось більше говорити не буду. Забобони не дозволяють.

×