Іван Даценко став Іваном Додоком

 

"Багато хто вважає маячнею — їхати на інший кінець світу, щоб зняти один кадр", — каже кінорежисер і оператор 73-річний Михайло Іллєнко.

У травні він повернувся з тривалої подорожі на яхті. Провів на судні півроку, аби зняти кадр для стрічки "Тойхтопройшовкрізьвогонь". В основі фільму — історія індіанського вождя українського походження Івана Даценка. Знімали епізод в Аргентині.

— Я погодився на подорож, бо не хотів, щоб фільм зупинявся. Прагнув утекти з тої діри, куди запхали українське кіно. Крім того, не зовсім адекватно, сидячи в комфортних умовах, знімати фільм про людину, яка пройшла крізь жорстокі життєві випробування.

Михайло Іллєнко сидить за столиком біля музею Івана Гончара. П"є чорний чай. Тільки-но зі знімального майданчика. Над картиною "Тойщопройшовкрізьвогонь" працює три роки.

Роботу над фільмом поновив нещодавно. Півтора року не знімав. Держава не виділяла обіцяних грошей, хоч дві третини матеріалу готові.

— Фільм дорогий. Це постановочна стрічка з серйозними пригодами — у чотирьох стінах не знімеш за мінімальні кошти. Сценарій змінював, бо виходило у стилі традиційних радянських фільмів про невідомого героя. Я виходив з історії українця Івана Даценка. Його біографія добре відома до того, як він утік із німецького табору. Де переховувався — уже ніхто не знає. Ім"я Івана Даценка я змінив, бо деякі ситуації в сюжеті довелося вигадувати, робити версію. У фільмі героя звуть Іван Додока.

Головну роль грає Дмитро Лінартович із муніципального театру "Київ". Він знімався раніше в короткометражці Іллєнка.

Де переховувався — уже ніхто не знає

— У Даценка були страшні випробування. Він народився 1918-го. Голодомор 1933-го знав не з підручників. Застав сталінську добу, коли кожній людині треба було перетворюватися на сталінський фантом. Під час війни горів у літаку. Через це вважали, що він загинув, бо бачили, як він падав. Потрапив до німецького полону. Після цього — у радянський ГУЛАГ. Усіх, хто був у німецькому полоні, вважали зрадниками батьківщини. Народна артистка Наталя Наум бачила його в Канаді. Її повезли в індіанське плем"я. Його вождь, коли почув українську, звернувся до неї теж українською. Цю історію я почув від сина Наум 1993 року. Взявся робити цей фільм, бо нам потрібні національні герої.

Під час подорожі яхтою Михайло Іллєнко хотів зняти епізод для фільму в снігах Антарктиди. Але через постійні ремонти судно йшло із запізненням.

— Улітку, коли Антарктида пропускає вітрильні яхти, ми були ще далеко від її берегів. Хлопці з команди порадили: якщо в Антарктиді не вдасться зняти, то в Аргентині є схожі місця — холодні засніжені пустелі. Ми разом поїхали на схід країни, на кордон із Чилі, у гори. Знімали на світанку. Ми чекали на ефект, коли вершини вже висвітлені сонцем, а внизу сутінки. Уся зйомка тривала 15 хвилин — на стільки часу показалося світило.

Після зйомок Михайло Іллєнко з Буенос-Айреса повернувся до Києва. Решта екіпажу пробудуть на воді ще приблизно 1,5 року. Режисер відзняв матеріали для ще одного фільму. Це буде документальна стрічка про подорож океаном.

×