Майстерня 50-річного скульптора Анатолія Валієва на вулиці Дашовській неподалік метро Шулявська заставлена скульптурами янголів та голих жінок. Посередині три чоловічі скульптури, загорнуті в целофан.
— Київські бізнесмени замовили свої статуї для офісів, — пояснює Анатолій Валієв. — Радянщина, звісно. Мрію не брати таких замовлень. Але за них добре платять.
Додає, що найбільше коштують скульптури до надгробків.
— Але я цим не займаюся. Меморіальну дошку покійному міністрові транспорту Георгієві Кірпи на ужгородському вокзалі виготовив лише тому, що дуже просили. Робив цю дошку ще з двома архітекторами. Нам заплатили 500 тисяч гривень.
— Скільки коштувала ваша найдорожча робота? — цікавлюся.
— Півмільйона гривень. То було рельєфне панно на фасаді столичного клубу "Арена-Сіті". За гонорар я зробив ремонт своєї квартири на проспекті Ватутіна.
Анатолій Васильович розповідає, що навчався на скульптора у Київському художньому інституті.
— То було за радянських часів. Нас навчали робити лише постаті воїнів, вождів та доярок. Ми думали, що це і є високе мистецтво, — розводить руками чоловік. — Потім я поїхав до Європи й побачив, що там такого немає. Тоді спробував різьбити якісь абстрактні фігури. 1997-го мені замовили пам"ятник до 110-річчя з дня народження скульптора Олександра Архипенка. Я зобразив не його, а дівчину. Бо дівчат цей скульптор дуже любив. Пам"ятник і досі стоїть на площі Льва Толстого в Києві.
Скульптор каже, що мав виставки в Німеччині, Австрії, Бельгії та Франції.
— А під час перебудови виставлявся в Австралії. Навіть хотів туди переїхати. Думав, за кордоном краще жити. Але дружина не дозволила. Зараз вдячний їй за це. Бо за кордоном треба десять років батрачити, щоб стати відомим. У нас, якщо маєш голову і талант, досягти чогось легше. Нині в Україні можна заробити скульптурою чи якимось іншим мистецтвом. Багатії, які десять років тому виїхали за кордон, повертаються. Для них колекціонування творів сучасного мистецтва є атрибутом розкішного життя. Вони скуповують усе, тому ціни на твори мистецтва ростуть. Правда, вони набагато нижчі за європейські.
Невеликі роботи віддаю безплатно. Дружині це не подобається
Чоловік дістає з шафи альбом із фотографіями своїх робіт.
— Це перший пам"ятник артисту балету Сержеві Лифарю, — показує фото. — Його вдова Ліллан до знайомства зі мною забороняла робити пам"ятники Сержу. Вважала, що жоден скульптор не передасть його граційності й пластики. Але я поїхав до Парижа. Взяв у Лифаревого лікаря зліпок ноги артиста, щоб було достовірніше. Вирізьбив Лифаря в образі Ікара. Ліллан пам"ятник сподобався. Торік його поставили в місті Монте-Карло князівства Монако.
Валієв пишається, що його статуетка є у французького композитора Мішеля Леґрана.
— Він приїздив на "Слов"янський базар" 1999-го. Для цього конкурсу я робив призові статуетки. Одну з них подарував Леґранові.
Каже, що любить різьбити янголів.
— Їх розкуповують на подарунки. Меценат Валерій Миценко подарував мого ангелика екс-президенту Леонідові Кучмі на день народження. А Йосипові Кобзону таку ж скульптурку підніс організатор "Слов"янського базару" Олександр Злотник. Іноді невеликі роботи віддаю безплатно, — зізнається скульптор. — Але дружині це не подобається. Торік протестувала, коли я дав кілька скульптур для благодійного аукціону під час днів України в Монако. Заспокоїлася, коли сказав, що нас повезуть до Монако безкоштовно.
Зауважую, що в майстерні багато скульптур оголених жінок.
— До одруження я різьбив жінок із натурниць, — зізнається Валієв. — А потім моєю натурницею стала дружина Аліса. Їй присвятив серію скульптур. Маю скульптуру дружини, яка тримає на руках немовля — нашу доньку Аню. Зараз вона закінчує художній інститут.
Майстер розповідає, що нещодавно київська мерія замовила йому пам"ятник на честь 50-річчя української громади в Австралії:
— Це триметрова бандура з рельєфами на історичну тему. Всередині вирізьблений портрет Тараса Шевченка. Пам"ятник уже стоїть у Канберрі. Офіційно його відкриють навесні наступного року.
1957, 2 лютого — Анатолій Валієв народився в с. Сухінівка Курської області (Росія) в родині будівельників
1984 — одружився з юристом Алісою, народилася донька Аня
1989 — з"явився на світ син Ярослав
1992 — перша персональна виставка за кордоном у австралійському Мельбурні
1994–1995 — навчання у французькій Академії мистецтв міста Екс-ан-Прованс
2007 — увійшов до десятки найкращих скульпторів України за версією столичної галереї "Да Вінчі"
3 
1
Коментарі