"Я читав роман "Чорний Ворон" Василя Шкляра, коли летів до Індії, — каже голова Спілки письменників Володимир Яворівський, 67 років, в інформагенції УНІАН. — Переліт тривав вісім годин. Усі спали, а я читав — не міг відірватися. З парламентської трибуни розказав про цей твір, весь свій регламент використав. Після цього депутати, які нічого, окрім записів у своїй ощадній книжці, не читали, — питали, де можна роман придбати".
У творі йдеться про повстанський рух у Холодному Яру. В 1920-х там діяли партизанські загони, які боролися на незалежну Україну.
— Тоді мого діда знайшли вбитим під лісом, — розповідає Василь Шкляр, 58 років. — У нього був розпанаханий живіт — так, що видно було серце. Сусіди казали — бандитом був. А він був героєм, бо воював за незалежну Україну. Та про це навіть родичі боялися казати. Тижні три тому Ющенко виступав у Холодному Яру. Говорив про Конотоп, Крути і словом не згадав повстанців Холодного Яру. Це страшна тема, про неї бояться згадувати.
"Чорного Ворона" автор писав 13 років.
— Як дізнався про долю свого діда, хотів написати роман. Але не міг писати про це на рівні вигадок чи фантазій. 1996 року в архівах побачив документи про повстанський рух. Збереглися портрети холодноярських отаманів та свідчення очевидців. Тоді й узявся за діло.
Твір написаний на документальній основі.
— Шкляр часто працював в архівах, — розповідає Яворівський. — Він навіть на роботу (Василь Шкляр — заступник голови Спілки письменників. — "ГПУ") кілька разів спізнювався, не встигав доробити важливі справи. Я його за це сильно сварив. Та коли прочитав роман, усе пробачив.
— Мені шляхи до зібрань документів підказав мій консультант Роман Коваль (історик. — "ГПУ"), — додає Шкляр. — В архівах суворі закони. Перепустка діє 15 хвилин. Якщо за цей час не зайшов — треба брати нову. За кожним відвідувачем стежать. Позад мене весь час сидів дідусь. Навіть у туалет за мною ходив — дивився, щоб я нічого не вкрав.
У архівах позаду сидів дідусь. Навіть у туалет за мною ходив — дивився, щоб я нічого не вкрав
Прототипів головного героя, отамана Чорного Ворона, у романі двоє.
— Чорних Воронів у Холодноярській республіці було п"ять. Мене зацікавив отаман, справжнє ім"я якого Микола Шкляр. Так звали мого батька. Але він загинув 1920-го в нерівному бою. А події роману тривають ще чотири роки. Тому взяв ще одного Чорного Ворона з-під Товмача. Він був поетом — складав віршовані агітки.
Роман вийшов у двох видавництвах — київському "Ярославів Вал" та харківському "Клуб сімейного дозвілля".
— У "Клубі" перевидали всі мої попередні романи, — розказує Шкляр. — У них гарна система розповсюдження. Якось поїхав у глухе село. Там до мене дід один підходить і каже: "А я твою книжку вчора дочитав". Я дивувався — в тому селі ніколи не було книгарні. Запропонував "Клубу"видати і "Чорного ворона". Дізнався, що мій роман переміг у конкурсі видавництва "Ярославів Вал". Крім грошової премії, це передбачало і вихід друком книжки. Порадився з директорами: вирішили публікувати під різними назвами. У "Ярославовім Валу" вийшла книжка "Чорний Ворон", у іншому видавництві — "Залишенець". Друга назва мені більше подобається, але класики сказали, що назва книжка має бути прозорою. Тому назвав іменем отамана. Тексти однакові.
Директор "Ярославового Валу" 63-річний Михайло Слабошпицький плескає Шкляра по плечу.
— Сьогодні у літературі доба порногламуру і порнопопси, — говорить.— А в твоєму романі всього в міру. Навіть є еротичні сцени. Вони написані з цнотливістю та обережністю, це не схоже на Шкляра.
6 
35413
Коментарі
6