Удосвіта в село Джуринці Немирівського району Вінниччини почали з"їжджатися машини, йдуть люди. У видолинку за селом є криниця з цілющою водою. Місцеві називають її Каїтиною. Щороку на десяту п"ятницю після Великодня тут причащаються благодатною водою.
— Колись я проходила там і рішила набрати води, — розповідає Марія Муха, 74 роки. — Нагнулася над джерельцем, а там — дзвони. І так гарно правиться, як у церкві! Прийшла додому, розказала сусідам. А вони: от, уже як видумає! Не повірили. А років через два після мене ті дзвони почув директор джуринецької школи Валерій Коваль.
— Я довго не вірив у ті байки, — визнає він. — Та якщо чесно, взагалі не був віруючим. Рука не піднімалася перехреститися. А три роки тому на десяту п"ятницю після Великодня жінка попросила повезти її до криниці. Діло було під обід. Люди вже розійшлися. Лише старенька бабця ревно молилася біля джерела. Коли ми підійшли ближче, дружина каже: "Ану, прислухайся. Нічого не чуєш?". Спершу я подумав, що то мобілка. Перевірив — ні. Високочастотний гул йшов із кринички. Тривало це хвилин 15. Це чуло ще чоловік 10 — саме над"їхали машинами. Усі були приголомшені. А найцікавіше те, що у часі звуки з криниці збіглися із початком служби в сільському храмі. То я після того пішов до церкви.
Каїтину криницю розчистили місцеві школярі. Фермер Микола Сікорський побудував там альтанку, поставив лавки. Цьогоріч там зібралися близько 200 віруючих. Православні священики та монахи відслужили молебень, а у місцевому храмі святого великомученика Дмитра Солунського — літургію.
Я не довго вірив у ті байки. А три роки тому сам почув дзвін. Після того пішов до церкви
Близько 13-ї години рушаємо до криниці.
— Пізнувато ви йдете, — каже староста церкви Марія Цвора, 73 роки.
— Там уже всю воду скаламутили. Але нічо. Не забудьте вмитися.
Польовою дорогою спускаємося в долину, до п"ятьох легковиків. Біля альтанки вмивається водою благочинний Немирівського району, митрофорний протоієрей отець Роман Довженко, 34 роки.
— Ця водичка приносить зцілення та благодать, — каже.
Люди через лійку набирають джерелицю у пластикові пляшки. Вода справді мутна. Якийсь чоловік несподівано обливає мене тією водою.
— Це я тільки покропив, — сміється. — Он торік на отця Феодосія, настоятеля Лемешівського чоловічого монастиря, 40 відер вилили. Не хворітимете цілий рік. А ще дощ буде — щороку так. От зараз небо чисте, ані хмаринки, а потім раптово як лийне з неба, і знову сонце.
Учителька географії джуринецької школи Оксана Обертинська, 38 років, розповідає легенду про Каїтину криницю.
— У селі колись жила закохана молода пара. Якось насунули монголо-татари з Чорного шляху. Стариків повбивали, а дівчат забрали на невільничий ринок. Юнак не знайшов своєї дівчини вдома й пішов у монастир, який стояв між теперішніми селами Криштопівка Іллінецького та Джуринці Немирівського районів. Сумував за коханою, часто виходив за мури обителі, спускався у балку і там тужив. А потім у тій же балці, біля криниці, побудував церкву. Іноді туди приходили люди з села помолитися чи покаятися у гріхах. Між собою називали той храм Церква каяття, а криницю — Каїтиною. Коли на село знову напали монголо-татари, люди сховалися у церкві. Просили Бога, аби земля розступилася і забрала їх у свої надра. Так і сталося. Певно, від великої кількості людей церква ввійшла в землю. Дехто називає криницю Калітанською. Бо з неї дзвони калатають.
По обіді почав накрапати дощ.
7 
35413
Коментарі