Брежнєв розплакався, уперше прочитавши свої спогади

Появилась "Целина" —

Удивилась вся страна:

Как же вождь её состряпал,

Коль не смыслит ни хрена?

Цю частівку нібито склав справжній автор книги Леоніда Брежнєва "Целина" Олександр Мурзін. Першою ж була "Малая земля" — фронтові спогади генерального секретаря. Коли 1978-го вона вийшла, почав кружляти анекдот:

Заходить до Леоніда Ілліча партійний ідеолог Михайло Суслов.

— Михаил Андреевич, — каже генсек, — ты "Малую землю" читал?

— А как же, замечательная книга!

Згодом зазирнув Громико.

— Андрей Андреевич, ты "Малую землю" читал?

— Читал, аж два раза. Превосходная вещь!

— Надо же, — каже Брежнєв, залишившись наодинці, — всем нравится. Может, и мне прочитать?

Анекдот недалекий від правди: 9 листопада 1981-го генсек занотував у щоденнику: "Прочёл свои воспоминания".

У середині 1970-х Брежнєв не раз казав, що мріє про книжку мемуарів. Навіть назву приготував — "Анкета и жизнь". Оповідачем він був блискучим, та літературного хисту не мав. У грудні 1976-го він зі свитою їхав у спецпоїзді вручати Тулі зірку міста-героя. Чаркував у товаристві автора своїх виступів  Олександра Бовіна, особистої секретарки Галини Дорошиної та секретаря ЦК Костянтина Черненка. Генсек був у гуморі й багато розповідав зі свого життя — про голод, війну, кохання.

— Ну, когда книга будет? — раптом спохмурнів. — Говорю-говорю, и никто не помогает. Я же не писатель.

Черненко покликав із сусіднього вагона керівника інформаційної агенції ТАРС Леоніда Замятіна.

— Мы тут говорим о книге Леонида Ильича, — сказав. — Надо её сделать.

Мурзін за 30 днів накатав "Целину". Замятін її забракував

— Я не умею писать, — розвів руками Замятін.

Запропонував Бовіна. Той одразу зіслався на зайнятість. Брежнєв махнув рукою і перевів розмову на інше. Та невдовзі керівника ТАРС викликав Суслов і зажадав негайно створити творчу групу для написання спогадів генсека. Зі своїм заступником Замятін залучає до роботи "золоті пера" радянської журналістики: Аркадія Сахніна, Анатолія Аграновського й Олександра Мурзіна.

Авторство поділили так: фронтовик Сахнін писатиме про війну, уродженець Харкова Аграновський — про повоєнну відбудову України, а Мурзін як колишній кореспондент у Казахстані — про освоєння цілини. Замятін поцікавився у Брежнєва, чи не згодиться той щось розповісти "літературним помічникам". Генсек відмовився. Тому спиралися на архівні матеріали, а також на розповіді людей, які працювали з Брежнєвим.

Сахнін трудився два місяці, але написав нецікаво. Замятін доручив Аграновському пожвавити текст. Той за три місяці все переробив. Прочитавши, Брежнєв заплакав. Уніс дрібні правки й дозволив друкувати. З іншими розділами своїх "спогадів" генсек ознайомився через чотири роки. Фронтові спогади "Малая земля" вийшли в N2 журналу "Новый мир" за 1978 рік. У N5 — "Возрождение", яке належало перу Аграновського. Тим часом Мурзін за 30 днів накатав "Целину". Замятін її забракував. За переробку знову взявся Аграновський. Третя частина з"явилася лише за півроку — в N11.

Трилогію переклали на 65 мов світу й видали окремою книжкою загальним накладом 400 млн примірників. Мемуари включили до шкільної програми, екранізували, ставили на сцені. Уся країна їх студіювала на партнавчаннях і наукових конференціях.

Тодішній голова Спілки письменників СРСР Георгій Марков мав славу підлабузника. Він також очолював комітет із Ленінських премій. Саме за ініціативою Маркова 22 квітня 1979-го — у день народження Леніна — Брежнєву присудили її "за выдающиеся достижения в области литературы". Тоді ж лауреатом найпрестижнішої радянської премії став і Леонід Кучма — "инженер-ракетостроитель", а насправді — секретар парткому КБ "Южное". Згодом Леоніда Ілліча прийняли до Спілки письменників СРСР.

Брежнєв спочатку відмовлявся від 10 тис. крб премії. Але згодом узяв. На церемонію вручення запросили і справжніх авторів. Їм гонорарів за роботу не платили. Мовляв, виконуєте партійне завдання, для комуніста це велика честь. Розрахувалися інакше. Олександр Мурзін отримав орден Дружби народів "за многолетнюю и плодотворную работу". Він звільнився із "Правди" і став писати промови для трьох наступних генсеків. Аркадія Сахніна нагородили орденом Жовтневої революції. 1978-го вийшли друком одразу дві його  збірки нарисів. Гонорар за них фактично був оплатою мемуарної праці. Книжку видав і Анатолій Аграновський. Його, за розпорядженням Черненка, прикріпили до поліклініки ЦК.

Половина повісті "Возрождение" присвячена роботі Леоніда Брежнєва першим секретарем Запорізького обкому партії в повоєнні роки. Саме в Запоріжжі 1978-го й вичислили справжнього автора книги. Допомогла цитата: "Помню и редактора выездной редакции газеты "Большевик Запорожья" Владимира Репина. Худощавый, высокий, в очках, он отличался необыкновенной дотошностью…". Та відзначався він і чіпкою пам"яттю. 1947-го, коли його справді бачив Брежнєв, Рєпін не носив окулярів. Натомість 1977-го під час зустрічі з журналістом "Известий" Анатолієм Аграновським, який приїхав з Москви і детально розпитував про події 30-річної давнини, справді був в окулярах. Старий запорожець запідозрив, що саме його співбесідник і написав оті "спогади". Узяв у бібліотеці кілька книжок Аграновського, порівняв стиль — усе сходиться. Про своє відкриття по секрету повідомив найближчим друзям. Та за кілька тижнів усе Запоріжжя знало: "Возрождение" написав Анатолій Аграновський.

Він був кумиром радянського читача, мав "легке перо". Насправді ж писав важко, називав себе "тугодумом". Якось, протягом двох місяців не вичавивши із себе жодного рядка, пішов до головного редактора "Известий" із заявою про звільнення. Мовляв, не можу одержувати незароблених грошей.

— Я плачу вам не за то, что вы пишете в "Известия", — відказав той, — а за то, чтобы вы не писали в другие газеты! — і подер заяву.

Генсек заробив письменником на 17 "волг"

Найбільший гонорар за трилогію спогадів Леоніда Брежнєва отримав сам "автор"— 179 241 крб — за видання й перевидання спогадів у всьому світі. На ці гроші можна були придбати 17 "волг". Але коштів генеральний секретар так і не побачив. Вони надходили на його ім"я в ЦК й осідали в загальному відділі. Його завідувач більшість суми привласнив.

Трилогія спогадів Леоніда Брежнєва була лише початком його мемуарного конвеєра. До творчої групи залучили нових авторів, які від імені генсека написали розділи "Жизнь по заводскому гудку", "Чувство Родины", "Молдавская весна", "Космический Октябрь", "Слово о коммунистах". Кілька з них уже були передали для публікації в журналі "Новый мир". Розпочалася робота над продовженням під назвою "На посту генсека". І тут у листопаді 1982-го Брежнєв помирає. Нові розділи з"явилися в N1 "Нового мира" за 1983 рік. Долю решти мемуарів вирішив новий генсек Юрій Андропов: книга побачила світ у благенькій палітурці символічним, як на ті часи, тиражем 1 тис. примірників. За Горбачова, влітку 1987-го, мемуаристику Брежнєва вилучили і списали в макулатуру.

×