"В Україні гуманітарна катастрофа"

 

49-річний письменник Леонід Кононович на Форумі книговидавців у Львові презентував свої переклади з французької: філософський трактат Жана Бодріяра "Божиста лівиця", збірник статей Моріса Бланшо "Простір літератури" й казку Антуана де Сент Екзюпері "Маленький принц". Але сам на форум не поїхав.

— Поблизу хати (в селищі міського типу Чабани під Києвом. — "ГПУ") треба було поставити огорожу, — зізнається, попиваючи каву в кафе "Купідон" на перетині вулиці Прорізної й Пушкінської в Києві.

Каже, що після форуму видавництво "Кальварія" перевидасть його збірку новел "Повернення".

— Ця книжка вже виходила 2003 року. Доти рукописи лежали в мене вісімнадцять років. Головний редактор "Кальварії" Петро Мацкевич просив їх почитати. Я на горищі знайшов ті рукописи, їх уже погризли миші. Дав Петрові дванадцять новел. Тепер він хоче перевидати книжку ще раз, бо попередній тираж розійшовся. Я додам до неї ще одну новелу.

Що читаєте з сучасної літератури?

— Книги з Інтернету, переважно російських авторів. Наприклад, романи Дмитра Бикова "ЖД", "Евакуатор" та "Оправдание". Останнє, що купив, — романи "Не думай про червоне" Світлани Пиркало, "Щоденний жезл" Євгена Пашковського та "Депеш Мод" Сергія Жадана. Це — маскульт, але написано дотепно.

2005-го ви вступили до Спілки письменників. Що це вам дало?

— "Поетів не стане завтра, залишаться члени Спілки", — такими словами закінчується поезія "Вмирають поети" Миколи Холодного. Але цей поет потім сам вступив до Спілки, що здивувало його шанувальників.

Рукописи погризли миші

Чи варто щось читати з творів членів спілки?

— Там є дуже цікаві автори. Можу назвати книгу "Вічний Іван" Віктора Міняйла. Проте  українська незалежність стала могилою для багатьох авторів. Приміром, для Миколи Холодного. Його поезій ніхто не знає. Їх поширювали в самвидаві, а кращі так і лишилися неопубліковані. Нещодавно Тарас Федюк зауважив, що література схиляється до маскульту. Популярне легке письмо. Те, що пише Ірена Карпа: як ми гарно випили, потім вкололися, а потім зайнялися сексом — ніби й цікаво. Але прочитаєш перших десять сторінок і думаєш: і цим автор хоче мене здивувати?

Над чим працюєте нині?

— Перекладаю з голландської книгу Матейса ван Боксела "Енциклопедія глупоти". У ній ідеться про психічний стан людей перед виборами — "виборчу гарячку", за аналогією з білою гарячкою. Незначні політичні постаті виростають у рятівників нації. А згодом їхня неспроможність шокує народ. Те саме сталося під час помаранчевої революції. Прийшли до влади колишній бухгалтер і директор автобази, а народ чекає від них дива.

Чи може письменник в Україні прожити на гонорари?

— Може, але для цього потрібно багато працювати. Багатим письменникам колеги заздрять. Не раз читав статті, в яких поливають брудом Андруховича чи Дереша. Аж смішно: не подобається, то читайте журнал "Київ" або "Літературну Україну".

Як ви оцінюєте стан сучасної української культури?

— Вона нині в резервації, як американські індійці. Писав Микола Вінграновський: "Ми на Україні хворі Україною, на Україні — в пошуках її". В Україні — гуманітарна катастрофа, а державцям до неї й діла немає. Із літератури зникає мова, якою писав Нечуй-Левицький. Бо в радянських вузах вивчали совєтський новояз, а класичну українську забороняли. Упевнений, що запровадять російську як другу державну мову. Тоді українська культура капсулюється, як осколок, який обростає в тілі сполучною тканиною. Так буде, доки українська нація не зробить ривок для відродження. Хоч би й через п"ятсот років, як було з євреями.

×