62-річний Габор Вайда — колишній воротар львівських "Карпат". Родом із Закарпаття, живе у Львові.
— Ніяк не можу змиритися, що вже пенсіонер, — погладжує сивину. — Отримавши пенсійне посвідчення, ще півроку за проїзд у трамваї платив.
Спускаємося до будинку Вайди вулицею генерала Чупринки.
— Колись граф Потоцький увесь цей будинок купив для своєї коханки, — зупиняється біля триповерхової польської кам"яниці. — Під"їзд дерев"яною бруківкою мостили, щоб карета проїхала.
Квартира Габора на першому поверсі. На стінах багато картин у масивних металевих рамках. На столику — старовинний телефон.
— Кажуть, тут коханка Потоцького приймала гостей. А там, де у нас спальня, — вишивала. Ми в ній вікна килимом застелили, бо дуже трамвай дзеленчить.
У хаті прохолодно. Вайда приносить мені в"язані капці. Розповідає, що живе з 31-річним сином Орестом. Дружина Габора, Наталя, померла п"ять років тому.
— Увечері лягла спати, — пригадує, — а зранку не прокинулася. Кажуть, мікроінсульт. Пішли у винний погріб, я вас вином пригощу.
Він іде на кухню, кладе на тарілки два шматки торту. З двору кам"яними сходами спускаємося у напівпідвал.
— Колись тут була однокімнатна квартира, — каже. — Купив її, щоб вино зберігати.
Відкриває холодильник, наповнений пластмасовими пляшками з виноградним вином. Збоку дерев"яні бочки. Габор наливає у склянки сухе вино — біле і червоне.
Я працював на м"ясокомбінаті. У нас було все
— Привожу його із Закарпаття. Раз на рік їду в село Шаланки Виноградівського району. Закуповую там 200 літрів. Сам п"ю зрідка — без нагоди не цікаво.
Габор Вайда відпиває вина і пригадує дитинство. Каже, що батько Іван загинув на війні, коли йому був рік. Мама була вагітна молодшим братом, теж Іваном. Разом з дітьми вдова переїхала у місто Тячів, до чоловікової родини. Там розпочалася футбольна кар"єра малого Гобі.
— У 13 років я виступив за дорослих на Кубок області. Матч відбувався на Великдень, і воротареві дружина наказала сидіти вдома. Замість нього покликали мене. Ми тоді програли, але тренер сказав, що в мене — велике майбутнє.
Дружина як ставилася до частих виїздів?
— Із першою дружиною, Мартою, ми в один клас ходили. Розійшлися через футбол. Я тоді в ленінградському "Зеніті" грав, на Закарпаття приїжджав раз на місяць. А Марта зі мною їхати не хотіла. Вона зараз живе в Тячеві разом з нашим сином Олександром. Заміж більше не вийшла. Син лікарем працює, маємо вже двох онуків. Але рідко їх бачу — нема часу.
Він допиває до дна біле вино і наливає червоного.
— З другою, Наталею, познайомилися як у кіно. Я, старий холостяк, приїхав на кілька днів до Тячева. Це було взимку. Увечері повертався від друга, дивлюсь — назустріч іде молода дівчина з довгим волоссям. Хотів по-джентльменськи їй дати дорогу і провалився у сніг. Наталя витягла мене з рову. Поруч стояв ресторан, я запросив її на вечерю. За два тижні разом поїхали до Львова.
Вона любила футбол?
— Та де там! Якось привів її на матч, то вона сказала подружці, що втратила півтори години свого життя. Наталя була лікарем-гінекологом. Футбол терпіла, бо мене любила. Жила зі мною, як у Бога за пазухою. Я тоді працював на м"ясокомбінаті. У нас було все — дорогі меблі, одяг, поїздки за кордон, гучні забави.
Тепер теж живете на широку ногу?
— З віком людина змінюється, — задумливо потягує вино Вайда. — Якось з командою летіли із Тбілісі. Літак загорівся. Коли приземлилися в аеропорту Львова, пожежні сказали, що ми народилися в сорочках. Коли син кепкує з моєї малої пенсії, кажу: "Не важливо, яку пенсію отримуєш, а те, скільки часу її будуть платити".
1944, 11 травня — народився в Ужгороді
1945 — загинув на війні батько Іван
1962 — закінчив лісотехнічний факультет Ужгородського університету
1967 — закінчив Ленінградську лісотехнічну академію
1967 — два роки грав за ленінградський "Зеніт"
1969 — одружився з Мартою
1970 — народився син Олександр
1974 — одружився з Наталею
1970 — три роки грав у клубі "Карпати"
1975 — народився син Орест
1995 — з"явився на світ онук Олександр
2001 — народився онук Віктор
8 
35413
Коментарі