"...Любий, мені здається, що у тебе сказ?! - Певно так і є, мила, в супермаркеті з собакою полаявся... - Ти його вкусив?!"

Якось не прижились в моєму життії "застольні пляски--пєсні--анекдоти". Через те, мабуть, й занадто часто тверезі думки на гостину забігають.Бо ж має моя голова третє око, його ці ж самі думки й породили, всевидячим назвали, тепер спокою не дає. Як тіко мої ноги оту голову та й з отим "третім" десь занесуть, та як побачить де воно і з ким, та як почує... Ех, може краще за стіл і в пляс? Бо ж анекдоти вже й сама почала видавати, раніше вірші писала, а тепер...Муза не та, вірніше Муз не той трапляється... Дорогою додому повертаю в один із маркетів хлібця прикупити. Цього чоловіка запримітила відразу: високий, статний, акуратний, з милим дитятком на руках. Образом порядного сім'янина та чудового батька милувалась не довго, - поки "всевидяче" дрімало. Аж ось воно, поглянувши прямо в вічі моєму об'єкту спостереження, знов думки тверезі на "бесіду" за "Бесідою" запросило:"Швидше, швидше, шось ся стане!". І навіть якщо очі в нього налились кров'ю, від звернення до його маляти не зовсім тверезого, але не агресивного, дідка-двірника "ой, ти моя ляля", то не розумію до чого я тут? Ось я вже й на касі, що мені тепер загрожує? Ось хвиля, і я покину це задушливе приміщення, таке ж зелене, як і обличчя у продавця. Холодок по спині, ззаду хтось заняв чергу, невже він - навіжений з малим дитям?! -Ви дали мені 5 грн. здачі, а мали б 15 -цять! Звертається із зауваженням-вимогою покупець попереду.Чоловік 50-ти років, достатньо врівноважений для тих промілей в його крові, що були прийняті по закінченні робочого дня. -Ви що мелите, я отак туто посчитала і 15 дала???! -Я тримаю в руках лише 5 грн! Зелена дама в зеленому на зеленім починає бити себе в груди і махати купюрами, та зрештою з перекошеним лицем додає десятку. Сусід по черзі, саме той, що позаду, давно чекав, аби його дістали (він ще не бачить, що його потенційного опонента вже задовільнили). - Слушай, ты, ....., пошел отсюда! (Дитина на руках, дівчинка 2-х років). Далі писати не буду, стандартна схема з матами "...на улице..., подожди...,разберемся.." Я посередині, між двох вогнів, мовчу... задля інтересів дитини, адже розумію, що моє "бачення" ситуації "скажену" особу не заспокоє, а дитину занепокоє ще більше... Покидаю осередок зла зі стиснутими кулаками та зціпленими зубами...Я не бачила чи давала вона йому 5 чи одразу 15, і хто кого надурив, але розмірковую так: якщо не впевнена, якщо віддала, значить визнала свою провину, вирок - до торговлі хисту не має. На всяк випадок перепровіряю свій чек - майже на десятку мене обраховано, не вірю, що ось так - двох підряд! Цікаво, а той "сердитий на своє сімейне щастя" (пробачте мені дружини, просто не знайшла інших причин для виправдання, тож вирішила і в ваш город камінь закинути), додумається в свій чек заглянути? А він так верещав, що "камеры все покажут!".Краще б рахував на місці, аніж дії інших споглядав. Повертаюсь до магазину, мовчки показую чек, не кричу, мабуть так мають вирішувати питання на всіх рівнях, пробачте за мою нескромність. Вона не шукає аргументів, розуміє, що мені вони не потрібні. Я ж знову когось починаю виправдовувати:"Ця професія не для неї, вона сама піде, вона не погана людина, просто її призначення в іншому..." Я зачинила за собою двері в квартиру, побачила радісні очі своєї доньки, отримала чергову порцію енциклопедичного матеріалу з її вуст, і з полегшенням заходилась готувати нам вечерю...Але в уяві кадр за кадром виринало продовження сюжетної лінії за участі мого супермаркетовського "героя" в нього вдома. -Любий, мені здається, що у тебе сказ?! - Певно так і є, мила, в супермаркеті з собакою полаявся... - Ти його вкусив?!"