Посміхайтесь і живіть по-справжньому
Люди часто скаржаться на життя. Комусь весь час не вистачає грошей, когось не влаштовує побут, хтось не в захваті від стосунків у родині. Мабуть, у кожного знайдеться те, що не влаштовує.
Йшла сьогодні до магазину і зустріла стареньку жіночку. Ми ледь обмінялися поглядами. Кілька мілісекунд... Вона так щиро мені усміхнулася, очі під окулярами глибокі, сповнені життя і досвіду, сизі, трохи сльозливі, трохи радісні, на голові сиво-біле волосся, кучеряве, акуратно зачесане і пришпилене кофейною трояндою. Сама жіночка дрібна і худенька у сірому напівосінньому пальто, у лакованих туфельках із бантиками в тон троянді, з сумочкою через плече, хода в неї трохи напружена, але така впевнена. Вона пройшла і осяяла мене посмішкою. Я навіть на мить зупинилась, обернулась і дивилась їй услід. Можливо, вона відчула мій погляд, тому що теж обернулась і знову посміхнулась мені. Зморшкувате обличчя грало емоцією радості і щастя. Можливо, і цю леді теж щось не влаштовує у житті, можливо вона теж в думках скаржиться на нього, а може навпаки –змінює життя і себе?
Йшла і думала, як мало треба для краплинної радості, як мало треба, щоб світ став добрішим. Як важко буває, якщо не вистачає часу, якщо стирають вашу радість чиїсь невмілі дії.
Ми рідко посміхаємося, ховаючи свою щирість, або зовсім її не маючи.
Чи живемо ми по-справжньому?
Чи наше життя справді просто тінь і лише окремі люди здатні впевнено йти перед своєю тінню?
