Кремлівський імпотент хоче відігратися за рахунок жінки
Глузлива заява співробітника Слідчого комітету РФ щодо неспроможності української влади звільнити льотчицю Надію Савченко з російського полону була не просто демонстрацією зверхності.
Це черговий плювок в обличчя не лише Україні, але й всьому світові. Мовляв, всі прекрасно знають, що в полон Надію взяли бойовики, до яких Кремль, наче б то, не має відношення, проте, вона якимось дивовижним чином опинилася в російському Воронежі і її "судить" російський "суд". Всі розуміють, що це абсурд, що це фактичне захоплення заручників, які суперечать заявам про непричетність до конфлікту… Все ясно і зрозуміло, але ніхто нічого не зробить, терориста-викрадача Путіна ніхто не покарає і він цинічно цим хизується.
Він демонструє, що робитиме все, що йому заманеться і ніхто з цим нічого не вдіє, тим більше, якийсь там Київ. І хай всі вважають його варваром, але зробити то нічого не можуть або не хочуть і воліють закривати на це очі чи "глибоко турбуватися". Цього разу – ну просто непристойно глибоко.
Зрозуміло, що за цим ховається також і банальне бажання помститися за всі ті провали, за зруйновані імперські амбіції, за відчайдушний опір українців, який рятує не лише Україну, але й інших потенційних об'єктів посягань кремлівських карликів, за крилаті пісні українських футбольних фанатів та інші значні й не дуже поразки, провали і приниження.
Символічно, що демонстративно відігратися Путін вирішив саме на жінці… українській жінці. Не хочеться навіть думати про те, що їй доведеться пережити, що вона може стати мученицею.
Кремлівський імпотент обрав жінку в суперники собі та всій тій пекельній машині смерті, яка повністю йому підпорядковується та готова за його наказом розчавити будь-кого. Ось ми і побачили всі ті комплекси, які ховаються за показним лоском, войовничістю та образом новітнього імператора. Всередині сидить огидний бездушний карлик, який всіляко намагається представити себе всесильним господарем не тільки власного, але й чужих життів, які він може знищити лише тому, що йому хочеться догодити своїм збоченим амбіціям.
Щось підказує, що він обрав собі занадто сильного суперника, якого йому не вдасться зламати ні фізичними ні моральними тортурами, суперника у боротьбі з яким програє.
Що ж до можливості її визволення, то і справді, дуже слабо віриться у спроможність української влади це зробити самостійно. А з приводу допомоги ЄС і США, то віри в їх пусті балачки нема тим більше. Хоча в даній ситуації, напевне, єдиною можливістю є як раз спонукання міжнародної спільноти до активних дій в даному напрямі включно із шантажем. Проте, українська влада на таке не зважиться. Не зважувалася і через більш глобальні загрози.
Разом з тим просто конче необхідно вжити максимальних заходів щодо її визволення, чого ми, поки що, не бачимо від офіційного Києва. Вона варта того в сто разів більше, ніж всі ті паркетні клоуни, через некомпетентність яких продовжують гинути і калічитися наші солдати.
В усякому разі, необхідно розривати дипломатичні відносини, а Росію на офіційному рівні називати не інакше, як державою-терористом, скрізь і завжди, на словах і на папері, на офіційних і неофіційних заходах, в ЗМІ, заявах дипломатичних установ та навіть на картах і глобусах передрукувати назву Росії. Це є факт і про нього мовчати не можна лише тому, що хтось боїться когось дратувати.
facebook, twitter
