У Донецьку дитину влаштувати в українську школу неможливо
Одна знайома на першотравневе свято була в Донецьку. Їздила в гості до сестри. Виявляється, там влаштувати дитину в українську школу неможливо. Всі школи в окрузі лише із російською мовою навчання. Просто є кілька годин на вивчення української мови, але й вони використовуються нераціонально.
І головне, деякі мешканці пояснюють, що українська мова їм не потрібна. Всюди в організаціях спілкування російською. В той же час, особливо старше покоління, любить українські пісні, може їх співати. В спілкуванні часто переходить на українську мову. Мешканці говорять, що було б престижно розмовляти українською мовою, то багато людей легко б адаптувалися і перейшли у спілкуванні на неї.
І пригадалися мудрі слова академіка НАН України Григорія Півторака, дані в інтерв'ю журналу "Віче":
– Мову вивчають і люблять тоді, коли без неї не можна обійтися, коли вона потрібна в щоденному житті. Якщо українська мова стане державною не тільки на папері, а й у повсякденній практиці, якщо нею заговорять усі депутати у Верховній Раді, чиновники в Кабінеті Міністрів, областях (а вони зобов'язані це робити), коли вона запанує в засобах масової інформації, тоді повага до неї й прагнення досконало нею володіти стане звичним явищем.
Водночас українській інтелігенції та журналістам треба активніше пропагувати українську мову, її милозвучність, лексичне й стилістичне багатство, красу й неповторність по радіо, у пресі, через Інтернет. А владі давно вже слід зробити в Україні інформаційний простір українським. Якщо кожен пересічний громадянин зрозуміє, що в цій державі його життя, майбутнє його дітей та внуків завжди буде пов'язане з українською мовою, це стане найкращим стимулом до її вивчення...
Спекулятивні базікання про так звану насильницьку українізацію східних і південних областей України є цинічною брехнею нечесних політиків. Щоб переконатися в цьому, досить звернутися до статистики й узяти для прикладу хоча б один такий аспект: скільки українців проживає в тих регіонах, які нібито хтось намагається "українізувати", і скільки там українських шкіл. Таких шкіл мало, бо нібито немає охочих навчатися українською мовою. На практиці ж виявляється протилежне: їх там катастрофічно бракує, а в наявних класи переповнені. Й батькам, які хотіли б віддати своїх дітей до школи з українською мовою навчання, часто відмовляють, бо немає куди їх брати. Отака "насильницька українізація"...
Мовні питання простих людей зазвичай мало цікавлять, і мовні проблеми самі по собі не можуть роз'єднувати націю. Її роз'єднують політики, які витягають цю заяложену тему під час виборів, щоб здобути прихильність електорату певних регіонів. Але це вже мало спрацьовує й успіхів не додає. Адже розмовляти російською мовою ніхто, ніде, нікому не забороняє. У багатьох регіонах на сході й півдні України російська є навіть не другою державною мовою, чого так домагаються деякі українофоби, а взагалі єдиною офіційною (тобто фактично державною). Там, попри те, що переважаючим етносом є українці (крім Криму), вони позбавлені можливості вільно використовувати свою мову в сфері освіти й культури. Та й у щоденному житті користуватися нею не престижно, а іноді навіть небезпечно. Саме в цьому полягає мовна проблема. У правовій державі так не має бути. У мовному будівництві, в захисті державної мови Україні варто брати приклад із Прибалтики, Франції, Німеччини та інших цивілізованих країн. Російська мова від цього не постраждає.
