Без туалетів зато з Бандерою
20 листопада у Самборі, що на Львівщині будуть відкривати пам'ятник Степану Бандері. Він буде вже одинадцятим в області. Гроші на Бандеру збирали КУНівці. Збирали їх з пожерт. От тільки не вистачило їм трохи. Міський мер радо вирішив допомогти. Щедрим жестом виділив з міського бюджету 240 тисяч гривень. Напевно він добре знає, шо для нього це буде найбільшою галочкою за весь мерський термін роботи. Прийде до пам'ятника Бандери якийсь пенсіонер, пустить скупу сльозу, згадає файного мера і на чергових виборах проголосує за нього. Він ж бо націоналіст, тобто свій. Не пошкодував грошей на таке от добре діло. Та й іншим тепер буде місце де зібратися і помахати прапорами. Ми ж націоналісти, справжні україці!
І пофіг всім, шо в третій самбірській школі діти не мають нормальних туалетів. А коли притисне, мають бігати на двір у старі дерев'яні рухляті, які язик не повертається назвати туалетом. І нормального залу для занять хореографією в них нема. Скачуть діточки в столовій. Періодично натикаючись на столи та стільці.
І пофіг всім, шо в Україні економічна криза. Шо більшість не має роботи, грошей прогодувати сім'ю, заплатити за комунальні послуги. Пенсіонери стоять з простягнутими руками. Просять копійки на кусок хліба. Замурзані діти живуть по каналізаціях. Нюхають клей і п'ють дешеве бухло. На все це нам пофіг. Головне, шо постане в нас черговий пам'ятник Бандері. І в чергову патріотичну дату там зберуться люди з прапорами. І будуть вони кричати, які ми хороші і патріотичні. І який хороший мер, шо дав гроші, і які файні люди з КУНу, шо зробили таке "святе" діло. А от про бездомних і потребуючих не згадає ніхто. Така ото наша патріотичність.
Чомусь згадалася історія, яку мені розповіла моя дівчина. Будучи в Німеччині вона з групою відвідала один замок. Він був не відреставрований, але в пристойному стані. У господаря запитали, чому він не просить у держави допомоги для реставрації. На шо той відповів таки досить патріотично: "Замок утримується в пристойному стані. Він не завалиться. Так, потребує реставрації. Але я не проситиму в держави жодної копійки, допоки всі німці не матимуть належного соціального забезпечення. Замок ще потерпить, а люди повинні жити нормально".
