В 2004 році ми не запропонували. Пропонували інші. Як скористатися з результатів своєї дільності відповіді ми не дали. Тому зараз події розвиваються зовсім не так, як нам би хотілося. Ми не мали досвіду, не мали сміливості розіграти свій сценарій. Нині – наш шанс зробити це самим.

Помаранчева революція – це не лише листопад–грудень 2004 року. Це процес, який для мене активно і усвідомлено почався ще в 2003.

Було дві основні мотивації щодо участі в Громадянській кампанії ПОРА! чи Помаранчевій революції. Це – бажання драйву, адреналіну, бути залученим до чогось великого, до участі в змінах. Друге – це бажання творити щось самостійно, робити зміни в своєму житті і житті країни.

Молоді люди з мотивацією творити складали кістяк і "настрій" подій таких організацій як ПОРА! Ця мотивація забезпечила країні творчу, самоорганізовану, мирну революцію. "Веселі яйця" і саме оте вкинуте яйце, студентські страйки і кокетливі тюремні шапочки, демарші журналістів, щоденні акції ПОРИ, які неможливо описати в планах та інструкціях. Самоорганізація наметового містечка теж не була продуктом геніальної організованості партійних чи якихось інших штабів. Розвиток мережі ПОРИ в 2004 теж забезпечили люди, для котрих зміни були на першому місці.

Молодь не складно мобілізувати на протест. Тим більше у 2004, коли влада щодня доводила своїми вчинками те, що ПОРА! писала на наліпках. Думаю, що тут свою роль у мобілізації зіграла чи не ментальна звичка українців, котрі понад триста років не мали держави, протиставлятися і протистояти владі, яка в період "розвинутого кучмізму" демонструвала свою неукраїнськість. Тому патріотичні почуття мали можливість реального втілення в діях.

В 2004 році влада ностальгічно намагалася повернутися в совкову реальність. Стиль поведінки і ведення виборчої кампанії дозволили нам, з ПОРИ, також творити субкультуру: антисовкову, драйвову, патріотичну, модну.

Але навіть маючи високу мотивацію, мобілізаційні можливості, ми все одно поставали перед серйозними викликами. Досі питання, чи вдалося нам подолати хоча б більшість з них.

Насамперед – це подолати страх. Страх перед системою і силовими можливостями влади. Його долали сміхом. Сильнішим був страх відповідальності за прийняті рішення, за людей, котрих мобілізували. Перейшовши цей "рубікон", можна було творити справді ефективну мережу і досягати результатів.

Влітку 2004, коли ми мали табір-планування ПОРИ, найважчим для багатьох було усвідомити, що її творимо самі. Без консультатів і політтехнологів. Що ідеї повинні бути наші, втілення їх наше, енергія – наша. І головне – розуміти, що ми здатні на це. Зв'язок на рівні спільно створених ідей та принципів створив ґрунт для розвитку із кампанії в РУХ.

Найголовніший виклик – можливість конструювання нової реальності, окреслення і втілення чітких ідей щодо того, як має виглядати життя країни. Спрямувати свої зусилля не лише на деконструкцію, не на протест заради протесту, а заради втілення своїх чітких, пережитих і вистражданих ідей.

Більшість учасників Майдану потім повернулася до своїх справ, виконавши місію – не давши фактично узурпувати владу, шляхом фальсифікації результатів виборів. Зі спокійною душею більшість з нас сказали собі – я зробив все що міг, я створив можливості для Ющенка і команди творити зміни. Тут виявилося, що і команди толком не було, і чіткого спільного бачення не було. Що, до речі, було артикульовано вже в перших постмайданних дописах та інтерв'ю очільників "Нашої України".

Для того, щоб реально творити зміни, потрібна сміливість, підкріплена досвідом. Середній вік у 18–20 років не давав ґрунту для прийняття певної частини рішень. Хтось може сказати, що потрібно було залучити консультантів, але справді важливі рішення приймаються самостійно і всередині. Ми розуміли, що творимо можливості вже зараз для інших, а для себе – творимо майбутнє. Без совка, без зеків, без несвободи.

Ідеї Майдану, доволі ефемерні, літають в повітрі вже всі роки Незалежності. Майдан переломив вектор розвитку і зламав сценарій, який точно не був нашим. Сьогодні ж важливо не лише зламати чужий сценарій, а запропонувати свій.

Для того, щоб пропонувати чіткі програми, крім ситуативної співпраці знаходити міцну спільність команд, потрібен час і досвід. Покоління ПОРИ 2004 року цього досвіду вже має на 7 років більше. Сьогодні ми готові самі визначати нашу долю. Відтак творимо Самоврядну Альтернативну Мережу.

Самоврядну тому, що не потребуємо нічиїх вказівок, здатні самостійно визначити цілі і методи їх досягнення.

Альтернативну тому, що ситуацію в країні не здатні змінити ні влада, ні опозиція – потрібно вийти за межі цієї замкнутої системи і створити їй реальну альтернативу.

Мережу тому, що нам не потрібні вожді та ієрархії, ми вміємо працювати як партнери.

Ми не займаємося політикою – ми будуємо державу.

×