У Вищій кіношколі в Лодзі відчуваються традиції викладання, а в нашому інституті Карпенка-Карого на момент, коли туди вступив, традиції, напевно, вже були втрачені. У нас кіноосвіта скоріше мертва, ніж жива, а про мертвих або добре, або ніяк. Треба всю програму будувати з нуля. В Карпенка-Карого теж були хороші наставники, які через вік ішли, а на їхнє місце прийшли люди, які мають слабке уявлення про сьогоднішні методи викладання.

У Польщі є певна династійність, методи навчання передаються з покоління в покоління. Польські наставники закінчували цю ж кіношколу, але багато хто пройшов ВДІК, приїхав з американських навчальних закладів. Майстри, переважно, теоретики кіно, зрідка знімають. Хоча практики теж є, читають майстер-класи. Приїжджав з лекціями випускник Лодзя Анджей Вайда, хоча у нього є своя кіношкола у Варшаві.

Вимогливість до студентів колосальна. Спуску не дають, по голові за погану роботу не погладять, не скажуть "ну добре, що хоч так зробив".

Сценарії летять у смітник пачками і не важливо, скільки ти на нього витратив часу. Якщо написав лайно - будь ласкавий, починай все з початку. В Україні, раз дитина старалася, то можуть і четвірку поставити. В Карпенка-Карого я так провчився два курси. В Польщі ти не сидиш біля майстра, не конспектуєш його настанови. Раз на тиждень зустрічаєтесь і він вказує конкретні помилки в твоїй роботі. Один студент обурився за погану оцінку, сказав, що він просто не встиг доробити монтаж роботи. Виправдовувався, що спав лише 2 години. На що йому спокійним тоном пояснили, що він, напевно, помилився інститутом, бо офісний планктон, який працює з 9 до 18, в іншому закладі готують. Єдиний час, коли викладачі надовго відпускають студентів з кіношколи, це великий фестиваль сценаристів, всі ходять на зустрічі з його учасниками.

Головний урок - талант лише 5% успіху, а 95% дає робота. Якщо хочеш написати сценарій, зняти фільм, ти маєш не говорити, а написати і зняти. Шукати варіанти, збирати все по цеглині, не можна завтра прокинутися з готовим сценарієм і знімальною групою.

В Лодзі вже з порога відчуваєш, що потрапив у інший світ, від стану корпусів, гуртожитків, знімальних павільйонів до освітлювальної і технічної бази. Не був у Карпенка-Карого 7 років, не хочу нічого казати поганого. На старому рівні можна лишити хіба що викладання історії кіно. Зараз існують нові технології, практики, які дозволяють випускати об'єктивно професійних студентів. У нас комп'ютерний монтаж майже не викладають. В Польщі цю науку практикують на майкрософтовському "Авіді", хоча вечорами студенти все одно працюють вдома на "Файнелкад" від Макінтош. Це стара війна брендів, особливої різниці в цих програмах я не бачу. На якість кіно вони не впливають.

Студентів вчать не на історичному матеріалі, а на сучасному. Польські кіношники не годують студентів історіями з минулого, хоча згадують навіть наших Параджанова і Тарковського. Але як знімати, наприклад, показують по картинах Андрія Звягінцева. Ставлять всім у приклад як один з найвдаліших дебютів. Тримають руку на пульсі всіх новинок в індустрії, розбирають вдалі і невдалі. Викладачі часто самі їздять на майстер-класи в Америку, постійно спілкуються з європейськими колегами на різних симпозіумах. Привозять з них нові техніки роботи з акторами.

Дмитро ПРИХОДЬКО, режисер, сценарист, випускник Вищої кіношколи в Лодзі (Польща)

×