Із серпня валютні грошові перекази в Україну менше як 150 тис. грн виплачують у тій валюті, в якій відправляли. Усе, що більше за цю суму — гривнями. Заробітчани почали частіше передавати гроші через водіїв автобусів та знайомих.

Зі львівського міжнародного автовокзалу на вул. Стрийській щодня відправляються автобуси до Європи та країн СНД. Звідси заробітчани їдуть на роботу, найчастіше — в Італію та Іспанію. Найдорожче коштує квиток зі Львова до іспанської столиці — Мадрида — 1 700 грн, найдешевше — до польської Варшави — 283 грн та до чеської Праги — 550 грн. Рідше їдуть в Німеччину — до Дортмунда квиток коштує 800 грн.

Неподалік автовокзалу тричі на тиждень також курсують нелегальні бусики в Італію. Вміщають до десятка пасажирів. Водії заробляють на перевозці та відсотках із передач. 1800 км до Італії долають за 25 год.

У четвер о 8.30 на головному автовокзалі до салону білого мікроавтобуса "Ніссан Прімастер", сідають шестеро пасажирів. Водій 49-річний Григорій Павлович збирає з них по 90 євро. Квитків не видає, просить показати закордонні паспорти з візами. Потім іде до багажника пакувати передачі. На площі Кашіна Гобба неподалік центру Мілана водій по приїзді чекає ще годину на людей, які забирають передачі.

— Дочка з Мілана має передати сюди 5 тисяч євро. Ви гарантії даєте якісь? — запитує білява жінка, на вигляд років 60.

— Вам шо тут, шарашкина контора? — обурюється водій. — Ми — серйозна фірма. Вже п'ять років їздимо. Знаєте, скільки через мене заробітчанських грошей перейшло? — показує мозолисті руки з погризеними нігтями. — Сотні тисяч. Я вам розписку дам, що прийняв, паспорт покажу. Беремо 3 проценти з тисячі євро. 120 євро, ну може, 100 заплатить дочка. У банку вам дорожче то вийде все одно, — йде до багажника.

Літня жінка ставить у багажник картату пошарпану сумку.

— Прошу пані, що там маєте? — запитує водій.

— Та трохи сальця закрутила, капусточки домашньої, — відсапується. — Сестра попросила ікону передати нашу, ще дідівську. Каже, щось поперек прихопив, хоче в себе в кімнатці поставити, молитися до Пречистої.

— Ви шо, мене таможенніки оштрафують, — відмахується Григорій Павлович. — Як я їм докажу, що то не контрабанда? Рік тому ледве не завернули на кордоні, бо якась "сеньйора" вирішила дітям свій портрет передати. Попробуй докажи, що то не "Мона Ліза".

Жінка мовчки розкриває сумку, довго порпається, дістає загорнуту в газету ікону завбільшки з книжку, кладе до себе в сумку. За передачу не платить.

— Сестра розрахується в Мілані, — каже.

Запитую, скільки грошей через нього найбільше передавали.

— Заробітчани багато не передають, бо заробляють тисячу, мо, півтори за місяць. Якщо сума велика, самі везуть чи через знайомих. Торік постійна клієнтка передала 10 тисяч євро мамі на хіміотерапію. Боявся дуже, що таможенніки пронюхають, сховав у носку паку, резинкою підв'язав. Ну, всьо, дєвочкі, слєдующа зупинка Шегині, кордон, — сідає у водійське крісло, заводить мотор, рушає.

Дійшов тільки один чобіт

Родичка черкаски 23-річної Анастасії Любарець живе у Великій Британії. На свята надсилає одяг.

— Тітка живе в місті Плімут. Речі купує в місцевих магазинах. Одяг набагато якісніший за наш, — розповідає Анастасія. — Перед Новим роком узяла бабусі зимові шкіряні чоботи. Щоб не вкрали під час пересилки, тітка спочатку вислала правий, а через тиждень лівий. Перший отримали швидко, а на другий досі чекаємо. Не дійшла і посилка з білизною для мене й мами. Тепер тітка замотує передачі темним скотчем. На українських поштах є тільки прозорий. Каже, що так одразу буде видно, чи відкривали посилку.

×