— В аеропорту сім днів їв тільки печиво зі згущеним молоком. Шматок у горло не ліз, коли бачив своїх побратимів мертвими. А потім і харчів не було. Ми топили лід, підпалювали сухий спирт і варили каву, — розповідає 22-річний Ярослав Гавянець з міста Копичинці Гусятинського району Тернопільської області.
Має позивний Маестро. Навчався на акторському факультеті Харківського університету мистецтв. Служить у 80-й аеромобільній бригаді. Захищав Донецький аеропорт. 21 січня потрапив у полон.
— Мама дзвонила, заспокоювала. Казала, щоб уявляв ніби граю роль у кіно. Співала мені: "Максим на пузе проползет, и ничего с ним не случится". Коли було найгірше, я теж починав наспівувати це. Міг кілька разів загинути. Якось за 5 метрів від мене впала граната і не вибухнула. Вночі спав під однією стіною. Вранці перейшов на інший бік, а за мною стеля обвалилася. Одного разу сидимо з хлопцями, як раптом під нами вибух. Хлопці полетіли вниз і розбилися. Я так і залишився сидіти. Правда, цеглиною трішки зачепило голову. Завжди мав при собі іконку Зарваницької Матері Божої і аркуш з молитвою до Христа. Її мама написала, коли їхав на Донбас.
Після того як бойовики підірвали перекриття терміналу, з 50 військових вижили 22.
— Коли зрозумів, що підмоги не буде, думав застрелитися. Але стало шкода батьків. Подумав, що з ними буде, коли побачать труп сина? Це мене і спинило. Вночі двоє офіцерів пішли шукати підмогу, так і не повернулися, — розповідає Ярослав. — Троє хлопців померли від травм. Харчів не було, набоїв залишилося на 5 хвилин бою. Думали: що робити? Старшина нічого іншого не вигадав, як здатися в полон. Ніхто помирати не хотів. Думали, що здаємося кадирівцям, бо перед кожним наступом кричали: "Аллах акбар!". Але виявилося, що це такий прикол у росіян. У полоні єдина думка була: "Головне, що живий". А які випробування попереду — байдуже. В порівняні з терміналом полон був санаторієм.
Полонених кіборгів на відео зняв російський журналіст на прізвисько Москва, виклав ролик в інтернет. З нього рідні Ярослава дізналися, де він. Батько записав відеозвернення до прем'єра самопроголошеної ДНР Олександра Захарченка.
— Коли Москва показав звернення батька, в мене виступили сльози, — говорить Ярослав. — Сказали, що звільнять. Перевели з підвалу в окрему кімнату, щоб не пропав. Бо часто полонених брали на чорні роботи, а звідти не всі повертаються. Годувати стали щодня. Навіть купили пачку цигарок. Коли був з усіма, то курили одну на трьох. А ще дозволяли дзвонити додому.
Ярослава Гавянця звільнили з полону 3 лютого. Олександр Захарченко погодився відпустити бійця за умови, що батько привезе у Донецьк журналістів трьох українських телеканалів.
— Щоночі сниться війна. Найбільше дратує, коли йду по вулиці, а знайомі зупиняють і питають: "Ти вже відійшов?" Таке враження, що у мене в полоні мав дах поїхати. Все нормально — який був, таким і залишився. Тільки палити став більше.
222 626 гривень віддала волонтерам на лікування поранених бійців 26-річна Леся Кузь, вдова кіборга Ігоря Римара. Ці гроші зібрали для її чоловіка. 27-річний Ігор Римар служив у 80-й окремій аеромобільній бригаді. Захищав Донецький аеропорт. 9 січня потрапив під мінометний обстріл. Йому відірвало руку, розтрощило щелепу і гортань. Через постійні обстріли медики забрали бійця майже за 7 год. Доправили до шпиталю в Харків, потім — у Київ. Зробили чотири операції. 27 січня Ігор Римар помер.
2 
35413
Коментарі