— На оккупированной территории дешевле открыть бизнес, чем в Украине. Там уровень взяток зашкаливает, — каже підприємець 50-річний Анатолій Медянкін із Донецька.
Чоловік виїхав із родиною до Києва 2014 року. У липні 2016-го повернувся в Донецьк.
— Ми спробували знімати житло, започаткувати власну справу. Цьогоріч зрозуміли, що бізнес в Україні не потягнемо.
Дружина Анатолія 51-річна Тетяна відкрила кондитерську. Анатолій — сервіс із ремонту автомобілів.
— Нам держава нічого не платила. Мусив зробити купу документів. Плюнув. Мав рахунок у банку. Зняв гроші й почав бізнес. Жінка в Донецьку тримала кафе десертів. Я — автосалон. Син — програміст. Спершу не чіпали. Казали, поможуть із документами, приміщенням. Знайшли в міськраді непогане для оренди. Але як почав ставати на ноги, щодня по хабарі ходять. То з Київради ганяли авто на ремонт безплатно, потім — із Верховної Ради. Відмовився. Укладав гроші, закуповував деталі, а ніхто не подякував. Стали тиснути на бізнес дружини. То витяжка погано помита, то продукти не продатовані, то холодильник старий. Раз сплатила кілька тисяч штраф зі своєї провини. Та як почали перевіряти двічі на тиждень, вирішив — дешевше закрити бізнес і хай удома сидить.
У березні Анатолій перепродав свою СТО.
— Сину запропонували роботу в Штатах. Оформлював документи, а ми з дружиною поїхали в Донецьк у розвідку, — додає Анатолій. — На кордоні довго допитували — де жили, яка квартира, просили її описати. Наша — у спальному районі. Будинок під обстріли не потрапляв. Так, пару вікон тріснуті. Думали зібрати знайомих, але зіштовхнулися з нерозумінням і страхом. Люди, яких ми знали по 20 років, нам не довіряли. Якщо говоримо з мужиками про роботу, перевіряють — чи не пишу на диктофон.
Кілька тижнів боялися виходити надвір. Ідею бізнесу знайшов випадково. Знайомий добре влаштувався в Україні і попросив продати його житло. Я дізнався, як реєструвати в російських нотаріусів угоди купівлі-продажу. Потім дублюю в українській базі даних. Продав, потім мав ще угоди. Попит великий.
За продаж житла чоловік бере 10% його вартості. Це — найдорожче в Україні.
— І більше платять, якщо продаю швидко. Люди бояться повертатися, — додає. — Мої покупці — росіяни та військові офіцери. Розуміють, що конфлікт — надовго. Везуть жінок, доньок у безпечні райони міста. Вартість квартир у середньому впала. Але все залежить від кількості обстрілів. Де їх нема — дороге житло. У ціні приватні будинки на сигналізації.
Реєструю свою фірму. Хабарі тут менші. Доки стану на ноги, у місяць маю віддавати 300 доларів за кришу. Мене охоронятимуть ДНРівці. Їм можу скаржитися на конкурентів чи тиск. Будь-який успішний бізнес стрижуть. Як приходять — або домовляєшся, або забирають. Мусиш дружити.
Найскладніша ситуація в регіоні із заправками й паливом, каже:
— Найбільша в регіоні мережа заправок "Паралель" давно припинила роботу. Частину розібрали мародери. Інші заправки — націоналізовані, працюють під назвою "Республіканська паливна компанія". Добре розпочати бізнес там. Бензин завозять нестабільно. Але заправка коштує дорого. Кредитів під бізнес не дають ні в Росії, ні в ДНР.
У місті є 8–10 банкоматів, де можна зняти гроші. Частина великих фірм платять гривнями на картки. Іноді можна розрахуватися доларами.
— Відновити старий бізнес неможливо. Якщо не розграбований, то комусь належить. Простіше починати знову. Українців, які повернулися, сепаратисти вважають своїми.
Дитячі магазини пропонують примірку вдома
Бізнес у Донецьку з великого перетворюється на малий, каже Анатолій Медянкін:
— Раніше тут відчутна була розкіш життя. Якщо відкривали супермаркет — то величезний, ресторан — більший за сусідський. Зараз — магазинчики, малі ресторани. Але потроху повертається розкіш. На вулиці з'явився магазин хутра, де шуби продають по п'ять–шість тисяч доларів. І там є покупці.
Багато мобільних послуг. Перукар виїде додому, швачка обміряє там, де клієнту зручно. Раніше такого не було. Багато дитячих магазинів пропонують примірку вдома. Покупець дзвонить. Каже, що йому потрібно. Менеджер набирає торбу одягу і їде мірятися.
8 
35413
Коментарі