Люди прийшли, а трупа вже немає

 

2008-го учитель історії Віталій Сватковський, 33 роки, записав фільм-інтерв'ю з жителями Великих Будищ, які пережили Голодомор.

Які люди жили у селі 1932–1933-го?

— В основному це були одноосібники. У селі організували три колгоспи, більшість місцевих до них вступа­ли. Просто нікуди було подітися, бо землю, реманент забрали.

Скільки людей померло під час Голодомору?

— Порахувати точно нереально, бо люди мерли сім'ями, кутками. Смертність реєструвалася, але точної статистики немає. Очевидці розповідали, після війни приїхали з НКВС, забрали книги реєстрації народжених і померлих. Із розповідей нарахували померлих 177 осіб, але це приблизні дані.

Чим харчувалися місцеві?

— Їли пацюків, ворон, горобців, листя. Собаки й коти взагалі делікатесом були. Весною було легше, бо можна було їсти півники, калачики, листя, цвіт акації. Коли я запитував у людей, що для них страшніше було — війна чи голод, вони відповідали, що голод. На війні або уб'ють, або не вб'ють. А тут потихеньку чекаєш своєї смерті.

Випадки канібалізму були?

— Розповідали, що одна родина з'їла немовля. Можливо, таке було. Якщо людина довгий час не їсть, то починається розлад психіки — іншу людину сприймаєш як шматок м'яса. Ще казали: на одній із вулиць мертвий чоловік лежав. Діти його побачили, побігли сказати дорослим. Ті прийшли, а трупа вже немає. Де він дівся, невідомо. Підозрюють, що хтось з'їв. Переповідали про чоловіка, який жив сам і наймав діток пасти худобу. Вони йшли до нього на роботу, а додому вже не поверталися.

Коли голод був найтяжчий?

— Голод почали відчувати в листопаді-грудні 1932 року. Пройшла перша хвиля заготівлі, ще не так масово вигрібали, люди щось заховали. Друга хвиля почалася навесні 1933-го, почали відбирати все — пшоно, квасолю, гречку. Був випадок: начальник буксирної бригади зайшов у хату. В колисці лежало немовля. Під ним мати заховала мішечок із пшоном. Цей чоловік викинув дитину на підлогу, а зерно забрав. Малюк за кілька днів помер від травм.

Жовтень-листопад 1933 року були дуже важкими. Люди ходили полями, вибирали гнилу картоплю, буряк. У Будищах об'їждчик стеріг колгоспне поле. Ударив дитину батогом так, що шкіра на спині репнула.

Що людям могли лишити буксирні бригади?

— Хвору скотину не забирали. У мого прадіда корова була обпечена, обгоріла в хліву. Її не забрали. І коня теж не забрали з якихось причин. Можливо, прадід Лаврін його якимось чином "зіпсував". Він довгий час працював зі скотиною, знав, як це робиться. Під ратицю свиням заганяли камні, коровам натирали часником вим'я, щоб пекло. І керосин під шкіру заганяли, вона починала гнити. Через певний час усе гоїлося. Заховати щось було тяжко, бо в буксирних бригадах їздили місцеві, вони знали, що в кого є. За свідченнями очевидців, забирали навіть одяг і взуття, бо приглянулися членам буксирної бригади. Було, що в печі варилася картопля, її забрали й понесли.

У селі пам'ятають прізвища людей, які забирали продукти?

— Так. Місцеві їм не раз виказували і проклинали за це.

Як рятувалися?

— Найстрашніше, говорять очевидці — зранку прокидаєшся і думка, що, крім води в колодязі, їсти нічого. Люди намагалися втекти з села. Але були загони енкаведистів, які їздили дорогами й переймали людей, зганяли назад у село.

×