Олександр Левицький, 25 років, із міста Бучач на Тернопільщині три тижні провів у Лаосі на південному сході Азії. У гірську місцевість поїхав сам. Із місцевими спілкувався жестами.
— На півночі живуть племена, до яких цивілізація повільно доходить. Жінки ходять топлес, вірять у духів, — розповідає Олександр. — У подорож вирушив зі старою картою радянського генштабу, на якій не були позначені всі місця. Згодом дорогу довелося питати місцевих. Надвечір дістався до горбистої місцевості, схожої на Карпатські полонини. Ліс там вирубаний під посіви для рису.
У поселенні побачив кілька хат на бамбукових стовпах. Дахи були покриті банановим листям. Стіни — із розплющених бамбукових стовбурів. На одному з подвір'їв жінка провіювала у плетеному з лози решеті рис. Утекла, коли побачила незнайомця.
— Невдовзі стрів бабусю. Наказала жестом забиратися геть. Лаосці бояться чужих, білошкірих бачать украй рідко. Якщо людина пройде повз і не зупиниться та не заговорить, можуть прийняти за духа. Інколи погрожують чужинцям рушницями.
Олександр жестами запитав їх, де населений пункт, до якого він ішов. Показали, що на горб треба дертися через бур'яни на старому рисовому полі.
— Відійшов трохи і зупинився, бо не повірив. Місцевий підійшов до мене і провів-таки на той горб через стежку. Пояснив, що внизу є хатина, щоб переночувати. Вечоріло, за 200 метрів по гребеню гори натрапив на неї з ліхтарем. Посеред стежки стояв прут із плетеною квіткою — амулет від злих духів. Переступив його і вліз у хатину. Там була земляна долівка, високий настил-ліжко. На підвищенні-кухні — бутель із водою, якісь коритця і кілька бамбукових ложок.
Із води зварив собі каструлю чаю з молоком і трохи каші на вечерю і сніданок.
Уранці мене помітила одна родина, запросили в гості. В окрему тарілку насипали клейкого рису. На інших було два види "м'яса". Одне схоже на свинину, інше — на рибу з різким смаком і запахом. Виявилося, обидві страви з листя. У Лаосі на всіх вистачає лише бананів і рису. Мисливці з 2-метрових рушниць полюють на малих звірів, бо великих вже давно винищили.
Жінки курять люльки з опіумом
Кілька днів подорожі Олександр Левицький провів у столиці В'єнтьян. Там живуть 750 тис. людей.
— Є кілька 9-12-поверхових будинків. Ні заводів, ні фабрик у місті нема. Не зрозумів, де люди працюють. Ні бомжів, ні жебраків на вулицях не бачив. Міського транспорту нема. Між містами ходять автобуси, іноді з кондиціонерами. Хороша дорога лише одна — від китайського кордону до тайського. Її збудували китайці. Бачив кілька "бобіків" і ЗІЛів.
На столичній вулиці, як і в селі, часто можна натрапити на жінку чи чоловіка з довгою люлькою. Трапляється, що курять самокрутки чи опіум.
4 
1
Коментарі