Віктор Чанов, 50 років, 2007-го працював тренером воротарів київського "Динамо". Але уже за рік поступився місцем Сергієві Краковському і повернувся у бізнес.
— Коли відчув, що таке український футбол зсередини, дивитися на нього бажання зникло надовго, — каже Віктор. — Дружина була категорично проти того, щоб я повертався у футбол. У нас через це навіть до скандалів доходило. Галя одразу говорила, що сучасна гра не для мене. Тому що то вже не футбол, а бізнес.
Як вам атмосфера у нинішньому "Динамо"?
— Змінилося все. Скажімо, стосунки між тренерами і гравцями. Футболіст підписав контракт і при будь-якій потребі може його тицьнути наставникові. То раніше Валерій Васильович вольовим рішенням міг відправити недисциплінованого підопічного куди подалі з "Динамо". Тепер же на претензії тренера є одна відповідь: "Ось умови мого контракту. Будьте добрі, виконуйте їх". Дивився журнал Viva. На обкладинці — Шовковський із голим торсом і з келихом вина. Тоді дружина мене запитала, що було б, якби я з"явився на сторінках преси в такому вигляді років 30 тому. Мабуть, підіймав би з низів одну з команд далекого Сибіру, — сміється. — Але була дисципліна, була взаємоповага, була й команда.
Ви безліч разів публічно клялися, що кинете палити.
— Може, після 50-ти вдасться нарешті позбутися цієї згубної звички. Палю понад 30 років. Я ще пізно почав, адже зазвичай цигарку до рота беруть ще в школі. Я вперше спробував, коли у складі молодіжної збірної СРСР поїхав в Італію. Пам"ятаєте, тоді були такі коричневі сигарети "More"? Спробував їх — і так на все життя. Потім доводилося від тренерів ховатися.
Лобановський мені згадав той епізод днів через три
За помилки на полі вас дуже сварили?
— Ні. Ставилися з розумінням. Хто б як не помилився, програвала завжди команда в цілому, а не окремо взятий гравець. Так нас привчив Лобановський. Він говорив: "Ми програли". Потім, при закритих дверях, на базі тренер міг вказати на помилки. Але публічно — в жодному разі. Навіть після того курйозного випадку 87-го, коли я в матчі з шотландським "Рейнджерсом" кинув м"яч у спину Балтачі, і суперники забили нам гол, ніхто не дорікнув. Таке іноді з кожним буває. Пригадую, Лобановський мені згадав той епізод днів через три. Та й то, викликавши в кабінет, запитав, як почуваюся психологічно. Там без будь-яких пояснень було очевидно, що винен я. "Ну, все, давай забудемо. Не було!" — сказав тоді Васильович.
У збірній СРСР ви постійно були в тіні Ріната Дасаєва. При цьому вас чимало спеціалістів й досі оцінюють вище.
— Розумієте, у футболі також політика замішана. Хтось був зацікавлений, щоб у складі збірної СРСР не було одинадцяти киян. І Лобановському, щоб йому не заважали створювати таку збірну, яку він хотів, треба було зважати на вказівки згори.
Правда, що напередодні 1/8 фіналу чемпіонату світу 1986 року було таємне голосування, де гравці висловилися за те, щоб у воротах був Чанов, а не Дасаєв?
— Правда. Лобановський часто практикував подібні голосування — й у "Динамо", й у збірній. Перед відповідальними матчами кожному гравцеві після сніданку давали папірець, і ми писали свій варіант складу. Валерій Васильович часто прислухався до думки колективу. Однак у Мексиці все одно поставив Дасаєва. Потім, після матчу, Микита Павлович Симонян, який був помічником Лобановського, підійшов до мене й вибачився. А таке бувало дуже рідко.
А Валерій Васильович не вибачався?
— Валерій Васильович — специфічна людина. Я трохи ображався, але з часом заспокоївся.
Колись ви говорили, що мрієте збудувати дім, у якому разом зібралися б ваші батьки та батьки дружини, брат із сім"єю, в якому жив би ваш син Вадим. Вдалося?
— Так. Збудувалися в Боярці під Києвом. Точніше, не один дім, а для кожної сім"ї окремо, але всі поряд. Крім брата, який живе в Москві. Тому тепер можемо постійно збиратися разом, відпочивати. Шкода, що мого батька вже два роки з нами немає.
5 
35413
Коментарі
1