2003 року українське фігурне катання остаточно втратило одну зі своїх найкращих спортсменок. 26-річна Альона Савченко, чемпіонка світу серед юніорів у парному катанні, виступила на національній першості Німеччини і відразу перемогла. Її новим партнером став Робін Шолкови, 30 років, а тренером — Інго Штойєр. Раніше вона каталася у парі зі Станіславом Морозовим.
Ролі у новій команді розподілилися майже відразу: Інго продумує технічну сторону катання, вибір музики, складність і постановку програм, Альона відповідає за костюми, а Робін частіше за інших дає інтерв"ю. За сім років вони з Робіном тричі ставали чемпіонами Європи, двічі — чемпіонами світу, а 2010-го виграли "бронзу" Олімпіади.
Робіне, не так давно ви відвідали Україну.
— Давно хотів побувати у вашій країні. Знаю багатьох українських фігуристів. Було цікаво подивитися на їхню батьківщину. Ми 6 годин простояли на польсько-українському кордоні. Я не розмовляю ні українською, ні російською. Не розумів жодного слова, точно не знав, що відбувається. В голові крутилася купа думок. Добре, що був не сам. Потім з"ясувалося, що проблеми з оформленням документів на автобус. Якраз у цей час їхав рейсовий автобус із Німеччини. На ньому ми і доїхали до Києва.
Але у вас дуже гарна країна. У Києві я бачив Дніпро, годину погуляв по місту. Воно дуже миле.
В Україні у вас були знайомі?
— Крім фігуристів, особисто знав тільки батьків Альони. Її братів раніше не бачив.
Її тато допомагав вам в олімпійському сезоні з тренуваннями?
— Він займався нашою фізичною підготовкою. Сам він — колишній важкоатлет. Завжди цікаво спробувати нові вправи, перевірити можливості свого тіла. Ці тренування дали мені дуже багато.
Прикро, що світову першість вигравали, а Олімпіаду — ні
Сезон-2009/2010 був схожий на серіал: зміна довільної програми, хвороба Альони, повернення китайців Ксю Шень і Хонбо Чжао. А перед Олімпіадою ви і фільм зняли.
— Це було документальне кіно. Воно охопило два роки наших тренувань і виступів. Ідея зняти його належить "Міттельдойч Рундфунк", одній з німецьких телепередач. Чомусь виходить, що олімпійські сезони у нас найважчі. Але вони показують, що ми не тільки спортсмени, а й люди, особистості. Тут перевіряється, наскільки ми сильні поза льодом.
Якби у Ванкувері виграли "золото", все одно б залишилися у любительському спорті?
— Не виключено. З одного боку, ми виграли олімпійську медаль, двічі стали чемпіонами світу. Можна вже й піти зі спорту. З іншого — прикро, що світову першість вигравали, а Олімпіаду — ні. Потрібно спробувати ще в Сочі.
Із вами на змагання часто їздить мама. А свою подругу іноді берете?
— Час від часу вона їздить зі мною. Але це ж робота. Так само, як люди працюють в офісі, я роблю це на льоду. Вона теж працює і не може бути зі мною постійно. Проте завжди спостерігає за нашими виступами на комп"ютері.
9 
35413
Коментарі