"Колись приходиш у перший клас і питаєш: хто хоче займатися футболом? Усі тягнули руку. А зараз - один-два учні, - каже футболіст, заслужений тренер України 66-річний Юрій Дячук-Ставицький. - Діти нині мають добробут, інші зацікавлення - комп'ютер, музика."
Зустрічаємось з тренером у темному коридорі колишнього приміщення редакції "За вільну Україну" у Львові. Зараз тут два поверхи займає ФК "Карпати". Дячук-Ставицький сьогодні - директор академії "Карпати", керівник дитячо-юнацького футболу клубу. Юрій Михайлович відчиняє двері. У його кабінеті скромний ремонт, стоять кілька стільців та стіл. На стіні карта Львівської області, тут позначені місцеві футбольні команди.
"Народився я у сім'ї музикантів. Мене з 4 років привчили до скрипки, бачите, які у мене пальці музикальні, - тягне руки, на лівій масивний золотий перстень. Юрій Михайлович сідає за стіл. На ньому - ідеальний порядок, папери та маркери лежать симетрично. - Але я хотів бігти на стадіон, а батько заставляв іти на музику. Одного разу я зі злості розбив скрипку об рояль. Потім, правда, навчився грати ще на восьми інструментах," - сміється.
"Працював інструктором у ЖЕКу. Брав дітей з району, сітку м'ячів - і на трамвай. Віз їх тренуватися на стадіон. Потім був головою спорткомітету Ленінського району. Організовував змагання шкіл, ЖЕКів. За перші місця наших команд мені у 25 років дали 2-кімнатну квартиру. Тренером став, коли прийняли рішення створити першу у Львові спеціалізовану футбольну школу. Тобто я завжди спілкувався з дітьми. А зараз тренерами як стають? Грав усе життя футбол, закінчив кар'єру - став тренером.
Бути тренером - означає бути добрим психологом?
"Тренер організовує особисте життя футболістів. Був у мене жонатий футболіст. Страшно любив свою дружину, а вона була жінкою поганої поведінки. От ми кудись їдемо, а він тільки за неї і переживає. Одного разу відпустив я його додому, а сам дзвоню їй. Кажу: слухай, щоб ти нині вечером була вдома. Він приїжджає. А жінка в ліжку книжку читає. От щастя для нього. Приїхав на крилах, одразу два голи забив. А мені ж казали: як ти відпускаєш футболіста, як завтра гра? Але це психологічна ситуація. Виходять на поле з різними думками - у когось мама хвора, в когось житла нема, когось хочуть вигнати з інституту. Я домовлявся за все.
Треба деколи і стряску команді робити. Відіграли гру, увечері сидять в гуртожитку, п'ють. Я заходжу туди несподівано. Кого побачив за стаканом, кажу: все, синок, ми з тобою попрощаємось. Команда на другий день приходить, просить за нього: не виганяйте, ми наступну гру виграємо. І виграли. Футболісти - важкі люди. Є такий вислів: куди не цілуй футболіста - всюди попа.
Зараз працювати легше, бо футболіст грає за великі гроші і старається. Колись копійки отримували. Тренер мав 200-250 карбованців, футболіст трохи більше. Зараз футболіст собі за місячну зарплату може машину купити. Несправедливо. У той час, коли люди ходять по смітниках, футболісти "Динамо", "Дніпро", "Шахтар" отримують мільйон-два у рік. Олігархи розбалували хлопців. Зарплати мають бути значно менші," - про свою зарплату тренер говорити не хоче. Пенсію отримує 2500 грн.
Гуманно віддавати мільйони на футбол?
"Треба олігархам за це дякую сказати, бо якби не вони, футболу би вже в нас не було. Вони ж це роблять для народу. Бо йому не тільки хліба треба, але і видовищ. Є футбольна команда в місті - значить є куди піти."
Кажуть, футболісти — це не дуже інтелектуальні люди.
"Був у мене хлопець, називати не буду, бо він нині - відома людина. Мав проблеми зі швидкістю. Радиться з хлопцями: ну що мені робити, щоб швидше бігати? А вони відповідають: "Ти ж клаповухий, іде опір повітря. Як виходиш на поле, вуха лейкопластиром приклеюй". Він так і вийшов на наступну гру, - сміється. - Сьогодні ситуація трохи краща. Футболіст, якщо хоче стати висококласним, мусить принаймні кілька мов вивчити. Має мати гостре мислення, щоб зорієнтуватися на полі. Але як летять у літаку, то мало хто книжку читає, усі - з ноутбуками сидять."
У кохання вірите?
"Я часто ходив з батьками у церкву. Мені запам'яталася картина, коли старенький дід тремтячими руками веде свою бабцю. Оце є любов. Цьому доказом є випадки, коли вмирає чоловік, а за півроку за ним і його жінка.
Якщо не буде в футболіста чи тренера серйозної прив'язаності до жінки, жити разом не будуть. У ранньому віці - не любов, це закоханість. У зрілому віці від 30 років ти любиш вже душею, дивишся на порядність, характер, розумієш внутрішній світ партнера. Любов треба розвивати - не робити один одному на зло, прощати. Треба пам'ятати, що кращого не знайдеш. Не зациклюйся, що твоя жінка має бути бог-зна яка. Ти собі її виховай. Є чотири критерії хорошого футболіста. Якщо двом відповідає, це вже добре, два інших можна допрацювати. Так само і в житті, якщо людина відповідає більшістю твоїх критеріїв, решту можна стерпіти або допрацювати."
Чому ви розлучилися з першою дружиною?
"Через футбол. Я постійно у виїздах. Вона мене рідко бачила. Дружина тренера - це посада. Коли ти постійно знервований приходиш додому після тренування, не кожна витримає. Є дослідження, що за день на полі тренер віддає стільки енергії, що нормальна людина отримала б інфаркт. Жінка має бути не лише коханкою і куховаркою, а і другом. Не повинна дорікати, скрізь має бути у домі порядок, щоб чоловік був задоволений і спокійний. Тетяна у мене вирощує найкращі у Львові помідори. Сама із Сочі, але говорить українською. От якраз дзвонить, - каже тренер, бере слухавку. - Я зарплату получив, так що файно готуйся прийняти чоловіка, - кладе на стіл "Нокію". - Хоче щоб я їй лимонне дерево купив. Завжди орхідеї дарую."
Як ви познайомилися?
"Привіз команду у Сочі, а вона була шеф-кухарем в ресторані. Я їй кажу, що моїх хлопців треба добре годувати. Вона старалася. Інші тренери дивуються: "Як так? На наших столах трошки ікри, а на твоїх аж стільки?" - сміється. - Зіграли ми кілька матчів у Сочі і забрав я Тетяну додому. Поставив їй ультиматум - родити мені сина-футболіста. І вона родила мені Мішу, грає за "Зірку" Кіровограда.
Побудував два будинки і гробівець
Юрій Дячук-Ставицький проживає у селищі Брюховичі біля Львова. Від першого шлюбу має 40-річну дочку Тетяну. Від другого - 24-річного сина Михайла. Сім'я проживає у двох будинках, які збудував Юрій Михайлович.
У 2009 році в тренера виявили дві пухлини. Він звільнився з роботи.
"Пив трав'яні настоянки, лікувався лише народними методами. За цей час звів свій другий будинок. Побудував собі і гробівець, на ній причепив табличку зі своїм прізвищем. Потім мене знов запросили на роботу. Вже чотири роки живу, танцюю, бавлюся. Жодних рентгенів не робив і не знаю, чи маю ще щось, і знати не хочу."
400
банок закруток робить дружина Дячук-Ставицького 63-річна Тетяна щороку. Їх віддають своїм дітям.
6 
4166
Коментарі
2