Коли я вчилася на першому курсі, знайшла на якомусь фільмошному сайті оголошення "Потрібні ведучі в треш-проект". Люблю казитись, тож недовго думаючи, записалася на прослуховування.
Одягла якесь незбагненне вбрання, придумала мініатюру. То мав бути монолог "Реклама кетчупу "Валєра", стьобчик на тему експлуатації жіночих принад у рекламі. Я вдавала качка, який спокушає чоловіків купити своїй дружині "Валєру". Псевдосексуально мастилась кетчупом і простогнувала слоган "Ти не жив, якщо не куштував "Валєри". На кастингу було десятків з чотири акторок і модельок, і хоч ноги мала не найдовші, я вірила у свого "Валєру".
Після виступу в мене поцікавились, на який трешняк я б відважилась у кадрі. Відповіла: "Та все, що завгодно. Хіба що російською не заговорю". Не з нелюбові, просто я розмовляю українською.
Пізніше сама займалася підбором людей у творчий проект. Коли приходили західняки чи приїзджі з областей і намагалися говорити російською, знала наперед – з них діла не буде. Закомплексовані.
Мої ненайдовші взяли. Пізніше продюсер казав, що незабутнє враження справила вся моя поява, але та фраза про "не заговорю" їх просто підкорила.
Взяла мовою. За час роботи у проекті засівала гречкою перехожих, імітувала кохання з надувним інопланетянином, виходила на спіритичний контакт із Бобом Марлі, але російською так і не заговорила. У те, що я корінна киянка, повірили тільки, коли принесла паспорт. Пізніше сама займалася підбором людей у творчий проект. Коли приходили західняки чи приїзджі з областей і намагалися говорити російською, знала наперед – з них діла не буде. Закомплексовані.
Ще за кілька років отримала цікаву пропозицію, бо, як пізніше розповідали, з усіх надісланих резюме, моє єдине було українською, і саме це зацікавило.
Мораль сієї байки банальна до непристойності: не закріпачуйтесь, лишайтеся собою. До речі, Боб Марлі чудово розумів мою українську.
4 
35413
Коментарі
23