Хмельничанину Володимиру Познякову, 29 років, ампутували дві ноги. Він відморозив їх, коли 10 днів жив у підвалі будинку N56/2 вул. Козачої. Із квартири його вигнала баба з дідом.
— Конфлікт з бабушкою у нас вознік років 16 тому, бо вона хотіла воспітувати по-своєму, — каже Володимир. Він лежить у хірургічному відділенні міської лікарні. В руках тримає пригодницьку книжку "Искатель". — У січні я лежав у больніці, ноги приморозив. Потім прийшов додому, але бабушка не пустила. Присів біля під"їзду, чекав діда. Замерз і заліз у підвал. 10 днів там пробув. Їсти не хотів. Воду пив з крана, робив перев"язки, мазав ноги мазями.
За кілька днів мешканці під"їзду почули з підвалу сморід.
— Думав, бомжі нагадили, — говорить 64-річний Микола Біжко. — Заходжу у підвал, а там лежить бомж, по ньому лазять 5-сантиметрові таракани. Не впізнав Вовку. Насварив, а він мовчить.
Із кожним днем сморід ставав нестерпнішим.
— Думала, той бомж вмер, — розповідає Раїса Біжко, 61 рік. — А він через дирку переповз у сусідній під"їзд і там лежав. Чоловік спустився, а той бомж каже: "Дядя Коля, поможіть. Я вже тут лежу більше тижня. Нічого не їв. Помираю". Впізнали Вовку. Я нагодувала його борщем, компотом.
Сусіди викликали рятувальників і лікарів.
Лежить бомж, по ньому лазять 5-сантиметрові таракани
— Я такого смороду ніколи не чув, — згадує 26-річний Володимир Коржик, рятувальник, який виїхав на виклик. — Ми його винесли, поклали на лавку. Вийшов дід. Почав сваритися, шарпати. Та куди його шарпати, коли він ходити не може.
Володимира відвезли до лікарні.
— Пацієнт поступив 22 березня в украй важкому стані. Ноги гнили, на ступнях почалася гангрена, гнійний сепсис. Температура до 40. Через ту вонь біля нього не могли знаходитися. Ампутували обидві ступні, — розповідає лікар-хірург Віталій Гаєвський, 62 роки.
— Замість ніг торчали одні кістки і сухожилля. Ноги були, як решітка, — додає заступник головного лікаря Михайло Соболь. — На сьогодні його стан задовільний.
Повертатися до діда з бабою Володимир не хоче. Іншого житла немає.
— Володя сирота, — говорить соціальний працівник Лідія Дехтяренко, 64 роки. — Мати померла, батько десь зник, кинув його на бабу з дідом. Володя непогано вчився. З університету вигнали, бо якогось екзамена завалив. Треба було заплатити, а дід з бабою комуністи. Конфліктували завжди. Володя не золотий, але ж онук. Навіть не знаю, куди його пристроїти. Дід з бабою його не хотять, хоч мають гарну пенсію. Вони собі таблєток для омоложенія накупили на 20 тисяч.
Володимир Позняков прописаний у трикімнатній квартирі з бабою і дідом. 84-річний Володимир Позняков — фронтовик, підполковник запасу, його дружина Таїсія, 81 рік, до пенсії працювала завучем.
— Я не знаю, де Володя, — каже Таїсія Дмитрівна. Тримає кота, щоб той не вискочив на вулицю і не змерз. — Його лікували, недолікували. Він кудись пішов. Дідові сказали, що лежить у підвалі, та він його не знайшов. Не знаю, куди його заберуть. Ми інваліди, Володю нікому обходити.
5 
35413
Коментарі
2