15 грудня, у День працівників суду, у Харкові вбили суддю Фрунзенського райсуду 58-річного Володимира Трофимова, його дружину 59-річну Ірину Костянтинівну, сина 30-річного Сергія та його наречену 29-річну Марину Зуєву. Усім їм відрізали голови, які не знайшли. Обезголовлені тіла виявив у квартирі син Ірини Трофимової від першого шлюбу, Валерій. Він прийшов провідати рідних після обіду, бо не відповідали на телефонні дзвінки.
18 грудня при вході в другий під'їзд "сталінки" на просп. Московському, 85 патрулюють дві міліцейські машини. Раз на півгодини будинок об'їжджає чорна іномарка із тонованим склом. Водій у штатському виходить із неї, перекидається кількома словами з міліціонерами. Знову сідає в авто.
Родина Трофимових жила у квартирі №11 на другому поверсі.
— Говорят, что замки в его квартире не были взломаны. Убийцы знали, что по утрам он выгуливает собаку и подкараулили, когда он открывал двери, — припускає Лідія Іванівна із сусіднього будинку. Вона винесла курячі кістки для бездомних псів. — Я цього суддю щоранку о сьомій на вулиці бачила. Він вигулював собаку. Зі мною завжди вітався. Торік у нього пес помер, пікінес Ніка. Він переживав, сумував за нею. Узяв молоденьке щеня, теж пікінеса, Кнопу. Його жінка, висока брюнетка, казала мені, що не хотіла більше заводити собак. Але Володимир упросив, сам песика приніс додому. Іра — красуня була, а одягалася в джинси і курточку. Літом джинси укорочені й футболку носила. Навіть машини в них не було.
Сусіди з під'їзду №3 неохоче відчиняють двері. Кажуть, їх замучили слідчі.
— Вчера у меня до часу ночи сидели. По десять раз одно и то же переспрашивали, — каже 63-річний чоловік із квартири №20. Представляється Сергієм. — У нас стіни товсті, метрові. Тут із сусідньої кімнати не завжди когось почуєш. Хоча в Іри такий голосок був, що вона як вийде на балкон із сусідками поговорити, то пів-Харкова чуло. Думаю, аби вона могла на допомогу покликати чи закричати, то ми почули б.
Дві квартири на першому поверсі викупили підприємці. Зробили приватну нотаріальну контору. Суддя із сім'єю жив над нею. Дерев'яні двері його помешкання опечатані трьома папірцями з написом "Головне управління МВС України. Слідче управління". На майданчику стоїть 2-літрова пляшка з водою і стілець. На ньому сушаться вологі ганчірки. Найближчі сусіди дверей не відкривають.
Поверхом вище живе чоловік років 27. Виходить у коридор.
— Ми були вдома в суботу, але нічого не чули. Я взагалі не знав, що в мене сусід — суддя. Бачив, що собаку вигулює. Думав, пара пенсіонерів живе. Він старшим за свій вік виглядав.
— Син у них розумний був, в англійській школі вчився. Потім біологом став, — додає жінка з 22-ї квартири. — Іра жалілася, що він скромний, на вулицю лишній раз не вийде. Сергій не міг знайти роботу за фахом, то став комп'ютерщиком. Іра боялася, що він ніколи не жениться. Рада була, коли з дівчиною познайомився. Вони разом училися в університеті на кафедрі генетики. Вона тут недовго жила, менше року.
В університеті кажуть, що Марія Зуєва була сиротою. Батьків втратила в дитинстві, жила з бабусею. У вересні вступила до аспірантури. Бабуся в листопаді тяжко захворіла, Марія поклала її в лікарню. Працювала в діагностичній лабораторії Інституту дерматології і венерології. Кажуть, нібито була вагітною. Наступного року Сергій і Марія планували одружитися.
Володимир Трофимов мав велику колекцію монет, орденів і фарфорових фігурок. Одна з версій, що його могли вбити через рідкісні монети.
— Люди, які бачили колекцію Трофимова, казали, що вона не була цінною, — говорить директор магазину "Колекціонер" 64-річний Юрій Назаров. — У магазині він ніколи не з'являвся, але був завсігдатаєм клубу колекціонерів. Вони збиралися в закладі "Жара" в парку Артема. Туди приносять на продаж дешевий антикваріат. Трофимов був любителем, а не професіоналом.
Колеги судді схиляються до думки, що його могли вбити через професійну діяльність.
Охорону біля Фрунзенського районного суду посилили. Біля дверей стоять кілька машин із цивільними номерами. Водії — чоловіки непримітної зовнішності, у чорних куртках, періодично заходять до суду. Потім сидять у машинах. Кажуть, вони чергують на випадок, якщо йдеться про кровну помсту, і убивці спробують підкинути голови в приміщення суду.
— Одна моя знайома, психолог і екстрасенс, сказала, що їй у сні були показані причини цього жахливого вбивства, — розповідає адвокат Тамара Склярук, яка прийшла у справі до суду. — Вона побачила 1994 рік і судову залу. Засідання вів Трофимов, а на лаві підсудних сидів молодий світловолосий чоловік. Він був явно пов'язаний з якоюсь бандою. Над чоловіком стояв його батько і щось нашіптував на вухо. Вона вважає, що корені цього вбивства треба шукати у справах Трофимова, які він вів у 1990-х. Може, зараз той чоловік вийшов на волю і так відомстив йому.
Адвокат Людмила Соловей з юридичної консультації, що при райсуді, із Володимиром Трофимовим працювала 20 років.
— Я була секретарем суду, коли він головував, — розповідає. — У четвер бачила через вікно, як він ішов додому після роботи. У сірій дубльонці як завжди, він її не міняв кілька років. Скромний був. Казав, то молодь на машинах їздить, а він старої закалки і може й на метро. Ми часто разом ходили від метро до роботи. Узимку на це 12 хвилин витрачали, а влітку — 10, спеціально засікали. Більше нічого сказати не можу, бо співпрацюю зі слідством.
Голова Фрунзенського суду Еліна Силантьєва обіцяє зустрітися об 11.00. Проте не виходить. Секретарка передає, що начальниця чекає на прокурора області. У цей час із підвалів суду виносять мішки зі старими архівами. Їх звалюють при вході. Прокурор дивиться на звалище мішків із паперами і проходить повз.
О 12.00 до суду підходить чоловік зі зламаним носом і рубцем на переніссі. На вигляд йому років 40. На прохідній у нього вимагають документи. Чоловік каже, що він — син Володимира Трофимова. Це Валерій. Збігає сходинками до кабінету голови суду.
— Та його ж ніби арештували, — дивується молода працівниця суду. — Чула, що одразу на нього подумали, бо він тіла знайшов. Може, випустили вже.
Після вбивства Валерій переїхав до діда й баби по материній лінії. Вони живуть у сусідньому будинку. 89-річному Сергію Валер'яновичу і 86-річній Вероніці Костянтинівні досі не сказали, що сталося із сім'єю доньки. Із ними працюють психологи. Біля дому виставили охорону, щоб ніхто не повідомив їм про вбивство.
— Я у дедушки с бабушкой живу, — каже Валерій. — Мне охрану не предоставили. Во всяком случае, я никого возле себя не вижу.
Знайшовся пес судді, якого він вигулював за годину до смерті. Пекінес вискочив із квартири, коли туди увійшли вбивці. Він кілька годин блукав довкола будинку. Тепер його забрали сусіди.
"Міг бути посередником між суддями і підсудними"
Міліція розглядає три версії вбивства Трофимова і трьох членів його родини: професійна діяльність, викрадення матеріальних цінностей і замовне вбивство.
— Я чув версію, що Володимир міг бути посередником між суддями і підсудними, — каже колекціонер, знайомий убитого. Називатися не хоче. — Пліткують, що він мав допомогти уникнути кримінальної відповідальності юристу-шахраю Максиму. Той нібито обманним шляхом забирав в одиноких людей квартири. 2009 року справді була така справа, вів її не Трофимов. Але нібито він мав домовитися, щоб шахрая виправдали. Щось у нього не вийшло, і Максима засудили. Банда, яка замовляла виправдальний вирок, начебто була пов'язана із дагестанцями, які вміють добре рубати голови баранам.
Правоохоронці кажуть, що голову Трофимову відрубували, коли він був іще живий. Решті родини — після смерті. Проте в Харківському бюро судово-медичної експертизи запевняють: усіх спершу розстріляли, а потім відрубали голови. Зробили це, щоб приховати кулі. За ними експерти можуть ідентифікувати власника зброї, якщо вона зареєстрована.
7 
1
Коментарі
46