"Треба всьо спалити і робити з нуля або їхати звідси"

 

— Через ті червоноградські дороги мені банка з молоком трісла, — 65-річна Парасковія Смотринець дістає з картатої сумки розбитий 3-літрову ємність. Сумка залита молоком. Вранці жінка вийшла з маршрутки на автовокзалі в місті Червоноград на Львівщині. — Півмаршрутки завішали своїми депутатськими мордами. Паскуди, обіцяють на руках носити, а ями засипати ніхто не хоче.

Уранці 6 жовтня двоє чоловіків п'ють пиво з півлітрових скляних пляшок на лавці у сквері в центрі міста. Поряд закритий кінотеатр. На його стіні 5-метровий білборд кандидата-самовисуванця Миколи Криштопа (директор "Шахти "Надія". — "ГПУ").

— Хіба що молодь зможе шось змінити. Ті 450 придурків уже себе в усьому показали. Поприймали законів про мови, про пенсії, а самі живуть, як у чорта в кишені. У нас роками в дупу копають, а в рік виборів цілують, — спльовує на землю 40-річний Віктор. Каже, що працює шахтарем. — Вон нашого директора шахти Криштопу, як кинули. Коли Ахметов (Рінат Ахметов — мільярдер, нардеп-"регіонал") купив "Львівобленерго", то перестав купляти в Червонограді вугілля, а возить його з Донєцка і Казахстану. Так як нема куда дівать вугілля, то нас можуть скоротити. А за що сім'ю годувати? Колись казали: не маєш клепки, йди на завод. Та я би з радістю, було б куди.

— Якщо їх усіх пересадити, тоді всьо зміниться. Незалежно від партії — у тюрму на хліб із водою, — відповідає 45-річний Віталій.

Неподалік дві жінки читають з дошки оголошень. На ній запрошення на концерт із нагоди 320-річчя міста. Обіцяють реконструкцію бою між вояками УПА та НКВС, лицарські бої та феєрверк. Анонсом заклеїли порваний плакат кандидата від Об'єднаної опозиції "Батьківщина" Степана Курпіля.

У місті найбільше агітаційних наметів УДАРу — п'ять. По два намети від "Свободи" та "Батьківщини". Жодного від "Регіонів".

На центральній площі агітатори УДАРу кажуть, місцеві ставляться до них прихильно. Кожен із них роздає по 300 газет за день.

— Підходять, питають, чи бачили ми Кличка? — розказує Вікторія Паляниця, 19 років. — Коли Кличко сюда приїжджав, то люди прийшли на площу, аби тільки його подивитися. Рєч він толкав десь півгодини, а автографи роздавав — півтори. Таке чуство, що його ніхто не слухав.

Біля продуктового магазину АБЦ курить 27-річна Юлія Мацько. Завожу розмову про політику.

— Була в цьотки в Італії, — каже. — До цього казали, шо ми на років 50 від Європи відстаєм. То брехня. На цілі століття. Зайдеш у магазін — а там усьо є. Вулиці прибираються, дворніки метуть, а не бухають. Зайшли в Італії в державний банк, касирка мені довідку дала за 2 хвилини. А тут у "Приваті" два дні робили. В лікарні тебе приймають, а не сидиш в очередях. Цьотка каже, що коли визивала сантехніка, то прийшов, усе зробив і навіть від кави відмовився. А в нас уже просили би "двадцятку" на пляшку. Тут треба всьо спалити і робити з нуля, або їхати звідси.

Біля нас зупиняється 30-річна Галина:

— Уся страна нагадує розвалений будинок. У ньому ще живуть, але штукатурка вже на голову падає. Я медсестрою в міській лікарні працюю. Прийшов один кандідат до нас, та й поміняв вікна в одному з відділень. Поставив хороші, пластикові. Через два тижні прийшов інший і каже: "хочу поставити вам вікна". Йому: "Не треба, вже є". А він: "Ці зриваємо, мої кращі". Вони там уже мозгами поїхали.

Довкола Червонограда розташовані 10 вугільних шахт. Дві — зачинені. На копальнях працюють третина населення міста. Зранку на зупинці в мікрорайоні Новашахтарська чекають на службовий автобус близько 50 гірників.

— До 2010 наша шахта була прибудковою, пока сюда не прийшли господарники з Донєцка, — каже Віктор, 31 рік. Має 10-річний стаж роботи під землею. — Тепер понаставляли "професіоналів" з Горловки, і ми навіть половину плану не здаєм. Зарплату получаємо частинами. Пару днів тому отримали гроші за липень. І то 50 процентів. Форми на складі немає, то я сам купляв. А директори на "мерсах" катаються. Вони таки дочекаються, шо ми в Київ підемо, як ті афганці. Рознесемо те міністерство.

— Угольний "генерал" Криштопа — то ставленік "регіоналів". Він спеціально пішов і каже, що безпартійний, — говорить Володимир, 50 років. — Але ми то знаємо з ким від тусується. Але за кого голосувать, будемо думати вже в день виборів. Шахтарі наперед нічого не загадують.

Найбільшими проблемами в місті шахтарі називають старі труби і брак робочих місць.

— Одного разу включив наш телеканал, якраз було засідання міськради. Депутати виходили за трибуну — більшість не могли два слова сказати, ще й читали з листочка з заїканням. По складах не могли прочитати. Жаль, не було можливості записати це, — сміється Василь Солтис, 22 роки. — У городі всі готові виїхати кудись, де можна легше жити. Ось позакінчували ми інститути, а на роботу навіть у "Водоканал" не хочеться йти. Там за 1500 гривень робити немає що. Ті, хто на шахти встигли влаштуватися, ще якось зводять кінці з кінцями.

×